ГЛАВА 3: МІЖ ПОЛУМ’ЯМ І ЛЮДЬМИ

Юна не спала другу ніч.

Після того, як вона побачила обличчя Ріни в спалаху вогню, її серце не знаходило спокою.
Ріна — та, хто завжди тримала її за руку, коли світ здавався чужим.
Ріна — тепер ніби знову поруч, але... темна, спотворена, мов щось інше живе в її тілі.

І ще був він.
Чон Гувон.

З того моменту, як вона доторкнулася до його руки, все змінилося.

Кожного разу, коли вона намагалася згадати Ріну — зʼявлявся він.
Кожного разу, коли вона намагалася втекти — його силует був у тіні.

Він не переслідував її.
Він просто був.
Як частина світу, що не зник — лише змінив обличчя.


---

Ранок.

Вогонь ще димів у місті — не пожежа, а немов залишки якоїсь магії. Повітря було теплим і дивно важким.
Юна спустилася з даху й пішла до покинутого магазину, де раніше знаходила їжу.

Та цього разу двері були прочинені.

— Ні… — вона завмерла.

Тут хтось був.

Раптом — різкий рух.

Хтось рвонув її за плече і кинув на підлогу. Холодний метал пристав до шиї.

— І хто ж ти така? — пролунало низько.
— Сама ходиш, тиха, мов тінь. Не з монстрів?

Юна відчула, як гостре лезо дряпає шкіру.
Хлопець був високий, з коротким темним волоссям і очима, що бачили більше, ніж хотіли.
Зброя в руках — не військова, але добре зроблена.
Тіло — як у людини, що довго виживала.

— Відпусти! Я людина! — вигукнула Юна, не ховаючи страху.

Він уперше подивився прямо їй в очі. Довго. Потім опустив ніж.

— Ти… не з них. Але й не зовсім з нас. Це… небезпечно.

— Я не ворог, — Юна сіла й торкнулася шиї, де залишилась червона риска. — А ти хто?

— Кан Джэха. Я… залишився. І зібрав тих, хто ще дихає. Від нас нічого не залишилось, але ми ще тримаємось.

— Ти… бачив портали?

— Я бачив, як один із них проковтнув мою сестру. І бачив демона, що сміявся, поки вона зникала.

Юна різко обернулась.

— Ти бачив демона?..

— Так. Високий, темний, очі — як вогонь. Тінь світу. Він грається з людьми.

Її серце застукало сильніше.

— Це був Чон Гувон? — запитала вона, ледве дихаючи.

— Ти знаєш його?

— Він… врятував мене.

Джэха зупинився. Його обличчя спалахнуло злістю, але він стримався.

— Юно. Якщо ти з ним — ти не з нами.

— Я не з ним… але він не ворог. Він… він інший.

— Демон залишається демоном.

І тоді знову — небо засвітилось. Рожевий спалах. А потім — гучний звук, як від розриву тканини.

Портал. Відкрився просто посеред вулиці.

З нього — щось вийшло. Щось із безформною тілесною масою, чорними руками й порожніми очима.

— Назад! — крикнув Джэха.

Юна відчула, як її серце стискається. Її ноги не слухались.
Монстр рухався… до неї.

І в ту ж мить повітря задрижало.

Поява.
Темна тінь пройшла крізь простір.
Його пальці — вогонь.
Очі — блискучі, злі.

Чон Гувон.
— Тримайся подалі від неї, — сказав він до чудовиська.

Одним рухом руки — полум’я.
Монстр завив і зник у попелі.

Юна не могла відірвати погляду. Гувон стояв у вогні, немов частина його. І в його очах... біль.


---

— Чому ти завжди приходиш вчасно? — прошепотіла вона.

— Бо я бачив тебе у вогні, Юно, — відповів він. — І з того моменту я не можу тебе не бачити.