З роману "Я бачила тебе у вогні"
Світ закінчився не з вибухом.
Не з війною.
А з тишею.
Одна мить — і все зупинилося.
Небо стало фіолетовим. Люди дивилися вгору. Потім — зникли.
Будинки стояли, ніби нічого не сталося, але були порожніми.
Ніхто не кричав. Ніхто не тікав.
Лише вона залишилась.
Юна стояла на даху старого супермаркету й дивилася на небо.
Її руки тремтіли, хоча було не холодно. Серце билося, ніби знало щось важливе, чого вона ще не розуміла.
У повітрі був запах попелу і... щось іще.
Ніби солодкий аромат весни, змішаний із димом.
— Ти чуєш мене? — пролунало в її голові.
Юна різко обернулася.
— Хто тут?..
Навколо — лише вітер і уламки.
А потім вона його побачила.
Між тінями стояв він.
Високий. Пальто розвівався на вітрі. Волосся — темне, але в променях сонця здавалося сріблястим.
Очі — ніби глибоке полум’я. Спокійне. Але небезпечне.
Чон Гувон.
Він був демон.
Вона не знала, звідки це знання — але була впевнена.
І коли він подивився на неї — світ знову почав рухатись.
Вітер посилився. Попіл піднявся з землі й закружляв навколо.
А в грудях Юни щось спалахнуло.
Не страх.
Ні. Це було щось інше.
Ніби вона вже бачила його. У вогні.