День 4.

Вечір.

Ще один жахливий, нічим непримітний день. Знаю, всі довкола кричать, що кожен день — унікальний, чарівний, неповторний! Та це все, мабуть, не про мене. Мої дні — звичайні, буденні, сірі, від них тхне пліснявою та бажанням піти на дно. Це вводить мене у депресію: усі ці щасливі люди на екранах мого смартфону — на відпочинку, з коханими, з друзями... Чому в соціальних мережах ніхто не пропагує самотність та ненависть до оточуючих? Можливо тому, що вони соціальні. А самотні ненависники аж ніяк не соціальні люди. Мабуть, у них навіть немає акаунтів. Вони тихо сидять собі вдома, п'ють міцний алкоголь і ненавидять все довкола.

Ні, такою я точно не хочу бути. Хочу бути соціальною! Хочу мати коханого, бути в колі друзів або хоча б хороших знайомих, хочу їздити скрізь і бачити все! Питання лише в тому, як це здійснити? Я застрягла. Вгрузла по саму горлянку в цьому багні. З цією роботою, з цією клятою колишньою подругою, і клятим Сашою, якому до мене байдуже. Ну і як з цього виплутатися?

Найлегше було б втекти. Залишити усе, зібрати речі й поїхати додому, в рідне місто, до батьків. Опустити руки, здатися — і уникнути усього цього.

Говорю зараз, як цілковита слабачка. Здатися! Ти ба. Невже все так погано? Можливо, мені варто скласти план дій, як не тікати, але вигребти звідси? Але з його розпочати? Якщо виставити по пріоритетах, що мене бісить найбільше: робота, колишня подруга-ідіотка, відсутність нових друзів, відсутність кохання — що? 

Мабуть, з цією ідіоткою найгірше. Не можу їй пробачити, не можу рухатись далі, не можу її бачити — нічого не можу, коли вона поряд і дивиться на мене так, наче бажає мені довгої якомога гіршої смерті. Ось, як закінчується дівчача дружба — бажанням смерті. Це вже не вперше, я майже звикла. Хлопці у тебе закохуються, дівчата ненавидять. Дружи зі своєю другою особистістю і божеволій помаленьку. Інколи я чудово розумію тих жіночок, що одружуються з собаками, котами та старими карнизами. З ними точно менше проблем, аніж з людьми. 

Але що робити? З'їхати геть? Як варіант. Можливо, трапиться хтось кращий. Або хоча б хтось, хто не бажатиме мені смерті щоразу, як бачить моє обличчя. Завтра почну пошуки нового дому. Треба ж з чогось починати.