Епілог. Хроніки Нового Океану

   Минуло три місячні цикли з того дня, як собор океану здригнувся від звуків техно-біту, а «Сльоза Аріельди» стала офіційним десертом усіх дипломатичних місій. Якщо ви думаєте, що після весілля настає тиша і спокій, значить, ви ніколи не керували відділом маркетингу у великій компанії і не перетворювалися на магічну русалку з амбіціями Наполеона.

   Я сиділа у своєму новому кабінеті, колишній скарбниці, яку я безжально розчистила від старих скринь із золотом. Золото, це так нудно, коли у тебе є доступ до рідкоземельних металів на дні розломів. Тепер тут стояли столи з матового каменю, а стіни були завішані картами течій і схемами підводного бездротового зв'язку, який ми з Кайлом і групою опальних крабів-інженерів намагалися налагодити вже другий місяць.

   Мій ранок починався не з молитви морю, а з планірки.

 - Так, панове, - я обвела поглядом своїх радників, які за останні місяці помітно схудли і набули звички нервово здригатися при моїй появі. - Звіт по проєкту «Чистий Приплив». Скільки тон людського пластику ми витягли з північних течій цього тижня?

   Міністр екології, літній морський котище з пишними вусами, відкашлявся.

 - Ваша Високосте, завдяки вашим… гм… сіткам-пилотягам, ми очистили три рифи. Але північні барони незадоволені. Вони кажуть, що це порушує природний ландшафт і лякає лобстерів.

 - Скажіть баронам, що якщо вони не перестануть нити, я влаштую наступний фестиваль світла прямо над їхніми замками. І цього разу музика буде ще гучнішою, - я зробила помітку у своєму блокноті з водостійкої шкіри ската. - Далі. Кайле? Як просувається проєкт «Крижаний Щит»?

   Кайл, що сидів по праву руку від мене, виглядав неймовірно задоволеним. На ньому був легкий шкіряний жилет, а на шиї бовтався амулет зв'язку, прототип нашого нового пристрою.

 - Ми налагодили контакт із китами Гренландії. Тепер вони передають нам дані про температуру води кожні дві години. Твоя ідея з інформаційним бартером спрацювала: за це ми постачаємо їм найчистіший планктон без домішок мазуту.

 - Чудово. Система працює, - я відкинулася на спинку свого крісла-мушлі. - Катя була б горда мною.

   Ближче до полудня я вирішила здійснити одиночний заплив. Кайл знав, що мені це потрібно — ті самі п'ять хвилин тиші, які у своєму світі я шукала у ванній з піною, а тут знаходила у бездонній синяві.

   Я пливла до самої поверхні, туди, де вода ставала майже гарячою під полуденним сонцем. Я завмерла за кілька метрів від дзеркальної гладі, дивлячись угору. Там, над водою, пропливала яхта. Маленька біла цятка, на якій, швидше за все, люди пили шампанське і робили селфі.

   Раніше я б відчула укол заздрості. Я б згадала запах крему для засмаги і звук сповіщень у телефоні. Але зараз… зараз я дивилася на них як на дітей. Маленьких істот, запертих у вузькому шарі між водою і небом, що не знають, яка міць і яка краса ховаються прямо у них під ногами.

 - Ви живете на поверхні сенсів, - прошепотіла я, випускаючи зграйку бульбашок. - А я сама глибина.

   Я пірнула назад, зробивши складний шкереберть. Мій хвіст ударив по воді, створивши потужний сплеск, який напевно змусив людей на яхті здригнутися. «Нехай думають, що це кит», - зловтішно подумала я.

   Увечері ми з Кайлом сиділи на терасі нашого палацу, звісивши хвости у безодню. Навколо нас кружляли дресировані медузи, освітлюючи простір м'яким ліловим світлом.

 - Знаєш, - сказала я, потягуючи свій фірмовий напій із морських ягід. - Я ж тільки зараз зрозуміла, чому мені так подобається бути шкідливою.

 - І чому ж? - Кайл ліниво перебирав перлини на моєму браслеті.

 - Тому що шкідливість, це форма чесності. У світі людей ми всі носимо маски. Ми ввічливі, коли хочемо вдарити. Ми посміхаємося, коли нам боляче. А тут… коли я злюся, океан штормить. Коли я щаслива, корали цвітуть. Бути русалкою, це значить бути єдиним цілим зі своїми емоціями. Жодного придушення, жодних психологічних травм. Тільки чиста енергія.

 - І солоні торти, - додав Кайл з усмішкою.

 - І вони теж. Знаєш, я ж більше не намагаюся згадати номер своєї школи чи ім'я першого кохання. Це все… баласт. Він осипався, як стара луска. Тепер я пам'ятаю тільки те, що має значення. Смак солі, твій сміх і відчуття, коли ти пробиваєш завал у печері своєю волею.

   Королівство змінилося. Ми з Кайлом стали символом нової епохи. Юні русалки більше не хотіли просто вишивати перлами, вони хотіли вивчати магію течій і проєктувати гідродинамічні будинки. Мій батько, король Тритоніус, несподівано для всіх захопився філософією і тепер проводив дні, дискутуючи зі старими черепахами про шлях води.

   Ми створили світ, у якому не було місця нудьзі. Звісно, у нас були проблеми: то зграя акул-анархістів вирішить перекрити торговий шлях, то північне сяйво викличе збій у магічному зв'язку. Але кожна проблема була викликом, а не вироком.

 - Кайле, - покликала я, дивлячись у нескінченну темряву океану. - Ти думаєш, там, в інших світах, є такі ж, як я? Люди, які прокинулися не у своєму тілі?

 - Можливо, - Кайл обійняв мене, зігріваючи своїм теплом. - Але їм пощастило набагато менше, ніж тобі. Бо у них немає мене. І у них немає цього океану.

 - Скромності тобі, як і раніше, не позичати, - я притиснулася до нього. - Але ти правий. Їм пощастило менше.

   Я заплющила очі і подумки створила папку у своїй свідомості. Я назвала її «Катерина». Я поклала туди образ собору в снігу, запах метро і звук дощу по бляшаному підвіконню моєї старої кухні. Це були мої музейні експонати. Моя історія. Але потім я рішуче закрила цю папку і поставила на неї печатку з гербом південного рифу.

 - Спи, Катю, - прошепотіла я. - Ти прожила коротке, складне і досить сіре життя. Але завдяки тобі Аріельда стала найяскравішою іскрою в цій безодні. Ми обидві це заслужили.

   Я розплющила очі. Переді мною був мій світ. Мій чоловік. Моя нескінченна синя вічність. Я змахнула хвостом, відчуваючи, як сила переливається в моїх м'язах, і зірвалася з місця, йдучи у глибоке піке.