35 розділ. Навіки підводна

   Перший ранок у статусі офіційно заміжньої королеви, ну, технічно поки що принцеси-консорта, але хто сперечатиметься з дівчиною, яка підриває печери? Він почався не зі дзвінка будильника і не з судомного пошуку чистих колготок. Він почався з того, що зграйка маленьких рибок-чистильників спробувала зробити мені пілінг обличчя, поки я спала у своїй гігантській мушлі, вистеленій найм’якшим мохом.

   Я розплющила очі й не відчула звичної тяжкості в грудях. Знаєте, того самого відчуття, яке в людському світі накриває тебе щоранку: «О боже, знову цей день, знову ця робота, знову цей сірий світ». Замість цього я відчула… легкість. І голод. Але не той голод, що лікується бутербродом, а жагу до життя, руху і, можливо, парочки нових дрібних капостей.

   Кайл спав поруч, заплутавшись у своєму сріблястому волоссі. У ранковому світлі, що пробивалося крізь товщу води, він виглядав як антична статуя, яку хтось вирішив оживити й наділити дуже впертим характером. Я дивилася на нього й розуміла, що Катя з маркетингу ніколи б не отримала такого чоловіка. Їй би дістався в кращому разі менеджер середньої ланки з любов’ю до крафтового пива і планами на відпустку в Туреччині. А мені дістався океан.

   Я тихо вислизнула з ліжка, тобто випливла з мушлі, і попрямувала до дзеркала, зробленого з відполірованого до блиску срібного щита. На мене дивилася істота, яка більше не мала нічого спільного з тією блідою дівчиною, що вічно сутулилася за комп’ютером.

   Моя шкіра світилася зсередини м’яким перламутровим світлом. Луска на хвості переливалася всіма відтінками індиго та бірюзи. Очі стали більшими, а їхній колір тепер нагадував глибину Маріанської западини в ясний день. Але головне було не в цьому. Головне було в поставі. У тому, як я тримала голову.

 - Ну що, Аріельдо, - прошепотіла я своєму відображенню. - Час визнати очевидне. Бути шкідливою, магічною і до біса сильною русалкою в мільйон разів крутіше, ніж бути перспективним співробітником року.

   Я згадала своє старе життя. Усі ці дедлайни, наради, спроби сподобатися людям, яких я навіть не поважала. Згадала, як я переживала через зламаний ніготь або невдале побачення. Боже, який це був дрібний, сухий і нудний світ! Світ, зачинений у чотирьох стінах, у чотирьох сезонах, три з яких - багнюка, і в нескінченних правилах поведінки.

   Тут же єдиним правилом була моя воля. Моя магія. І течії, які підкорялися моєму настрою.

 - Ваша Високосте? - у кімнату обережно зазирнула Себастіна. Вона виглядала пом’ятою після вчорашнього техно-рейву, але в очах світилося обожнювання. - Час снідати. Король-батько та дипломати вже чекають у малому обідньому залі. Вони… вони обговорюють вчорашній феєрверк. Здається, міністр протоколу досі заїкається.

 - Прекрасно, - я хижо посміхнулася. - Нехай заїкається. Це додає його промовам особливого ритму. Скажи кухареві, що сьогодні я хочу не просто планктон. Я хочу чогось… екзотичного. Нехай придумає, як приготувати водорості так, щоб вони нагадували за смаком чипси з паприкою.

 - Чипси з… чим? - Себастіна спантеличено кліпнула очима.

 - Неважливо. Просто скажи, що якщо мені не сподобається, я перетворю кухню на філію джакузі з окропом. Жартую. Напевно.

   Сніданок проходив в урочистій обстановці, яку я відразу ж вирішила зіпсувати. Мій батько, король Тритоніус, сидів на чолі столу і намагався виглядати велично, попри те, що в нього явно боліла голова після вчорашньої настоянки на їжаках.

 - Доню моя, - почав він. - Твій союз із Кайлом закріпив мир. Але ми маємо обговорити твою… е-е… поведінку. Твої магічні викиди в печері та вчорашня світловистава… це не зовсім те, що ми називаємо королівською гідністю.

   Я неквапливо відпила з кубка густу темно-зелену рідину, яку кухар приготував за моїм спецзамовленням — це була суміш ферментованих водоростей і морської солі, що віддалено нагадувала еспресо.

 - Тату, - я поставила кубок на стіл із виразним стуком. - Давайте відразу домовимося. Стара Аріельда, та, що вишивала перлами і мовчала в ганчірочку, потонула. Того самого дня, коли я вперше усвідомила, що можу керувати штормом усередині свого серця. Тепер у вас є я. Королева Хаосу, Магістр Солоного Торта і та, хто не боїться змінювати правила.

   Кайл, що сидів поруч, тихо хмикнув, ховаючи посмішку за кубком.

 - Якщо ви хочете королівської гідності, яка полягає в тому, щоб сидіти на троні і красиво посміхатися, найміть аніматора, - продовжувала я, відчуваючи, як усередині закипає енергія. - Я збираюся зробити це королівство найпрогресивнішим в океані. Ми побудуємо школи магії, ми очистимо берегові лінії від людського сміття, і ми перестанемо боятися бути собою. І так, щосуботи у нас будуть танці під планктоновим світлом. Це не обговорюється.

   Міністр протоколу, який сидів навпроти, впустив ложку з панцира черепахи.

 - Але… Ваша Високосте… традиції… п’ять тисяч років ритуалів…

 - П’ять тисяч років нудьги, - відрізала я. - Пора провітрити цей акваріум.

   Після сніданку ми з Кайлом вирішили втекти від почету. Ми пливли вздовж великого бар’єрного рифу, і я вперше за весь час відчувала себе не гостею, а абсолютною господинею цього простору.

   Я відчувала кожен рух води. Я чула, як за багато миль співають кити-горбані, і розуміла їхню мову, це був не просто набір звуків, це була історія світу. Я бачила, як корали тягнуться до світла, і могла відчувати їхній ріст.

 - Ти світишся, - сказав Кайл, завмираючи поруч зі мною над бездонним жолобом.

 - Це магія, Кайле. Справжня. Не та, яку ми вчили за книжками, а та, що в крові. Знаєш, я тільки зараз зрозуміла, що могла б повернутися. Якби дуже захотіла, я б знайшла спосіб. Знайшла б портал або магічний артефакт…

   Кайл напружився. Його пальці мимоволі стиснули руків’я тризуба.

 - І? Ти хочеш знайти його?

   Я подивилася на свої руки, на свої мінливі плавці. Потім подивилася на нього.