21 розділ. Атака закоханих медуз

   Ранок нового дня зустрів мене дивним відчуттям дежавю. Я прокинулася від того, що Себастіна намагалася впхати в моє волосся зграйку дрібних неонових рибок, які мали служити живими заколками. У своєму світі я б за таке подала в суд на перукаря, але тут це вважалося останнім писком моди для ранкового чаювання, або що вони тут роблять із планктоном на світанку.

 - Себастіно, прибери цю живність, - застогнала я, відбиваючись від чергової рибки, яка намагалася заплутатися в моєму волоссі. - Я сьогодні не в настрої бути декоративним акваріумом. У мене є справи важливіші.

 - Які ж справи можуть бути важливішими за підготовку до прогулянки з принцом Кайлом? - Себастіна сплеснула руками. - Весь двір тільки й говорить про те, як учора Серце Рифу відгукнулося на ваш заклик. Ви тепер символ відродження океану!

 - Я символ ходячої катастрофи. І сьогодні я маю намір це довести.

   У моїй голові дозрів новий, геніальний у своїй дурості план. Якщо Кайл не боїться електричних скатів і вулканів, значить, треба вдарити по самому рожевому і дратівливому. По романтиці. Але в моєму, збоченому стилі.

   Я знала, що на межі Садів Шепоту і Бездонного Провалу в цю пору року збираються медузи-наречені. Це були величезні, напівпрозорі істоти ніжно-рожевого кольору. На відміну від блискавичників, вони не били струмом, але виділяли феромони, які викликали у всіх оточуючих напади неконтрольованого розчулення і бажання обійматися з усіма зустрічними. Русалки називали це рожевим туманом.

 - Ідеально, - прошепотіла я, випливаючи з палацу. - Якщо я спрямую це рожеве стадо на Кайла, він захлинеться в романтичних соплях. Жоден нормальний північний мужик не витримає зграю закоханих медуз, які намагатимуться його поцілувати.

   Кайл чекав на мене біля входу в сад. На ньому сьогодні був простий темно-синій хітон, а на руках не залишилося і сліду від опіків. Він виглядав занадто спокійним. Занадто впевненим.

 - Доброго ранку, - він усміхнувся, і я знову відчула цей зрадницький укол у районі серця. - Куди сьогодні вирушимо? Сподіваюся, обійдемося без електрошоку?

 - О, сьогодні все буде максимально безпечно, - я зробила найбільш невинне обличчя зі свого арсеналу. - Я хочу показати тобі танцюючі куполи на окраїні садів. Це дуже... миле видовище.

 - Миле? - Кайл підняв брову. - Ти використовуєш слово «миле»? Здається, учорашній опал дійсно змінив структуру твоєї особистості.

 - Ой, замовкни і пливи, - я рвонула вперед, намагаючись приховати підступну усмішку.

   Ми досягли окраїни садів за пів години. Там, у глибокій лагуні, вже колихалося рожеве море. Тисячі, десятки тисяч медуз повільно піднімалися з дна, їхні довгі щупальця нагадували мереживні фати. Запах феромонів був настільки сильним, що навіть у мене на секунду запаморочилося в голові, а в думках спливли кадри з діснеївських мультфільмів.

 - Яке... дивне місце, - Кайл зупинився, з підозрою дивлячись на рожеву масу. - Від цієї води пахне полуничним варенням.

 - Це медузи-наречені, - я почала заходити йому за спину, готуючись до маневру. - Вони дуже приязні. Хочеш, я покажу, як ними керувати?

   Я дістала невеличку гілочку синього корала, медузи цього виду були дуже чутливі до його вібрацій. Зробивши різкий рух, я створила спрямовану течію, буквально штовхаючи всю цю рожеву армію в бік Кайла.

 - Атакуйте! - прошепотіла я. - Задушіть його в обіймах!

   Медузи, відчувши рух води і феромони одна одної, почали стрімко наближатися до принца. Це виглядало як рожеве цунамі з цукрової вати.

 - Аріельдо, що ти... - Кайл не встиг договорити.

   Перша медуза м’яко приземлилася йому на голову, охопивши куполом маківку. Друга приклеїлася до плеча. Третя... за десять секунд Кайл перетворився на величезний сяючий рожевий кокон.

   Я зависла осторонь, очікуючи криків жаху, спроб відбитися або хоча б обуреного «Прибери це від мене!». Я уявляла, як він буде борсатися в цьому рожевому слизу, втрачаючи свою північну гідність. Але сталося дещо зовсім незаплановане.

   Замість того, щоб атакувати Кайла, медузи раптом почали... світитися. Не просто рожевим, а якимось неймовірним, золотисто-лавандовим світлом. І це світло почало поширюватися на мене.

 - Ей! - я спробувала відплисти, але щупальця однієї з медуз м’яко, як шовкова стрічка, обвили мою талію. - Пусти! Я не ваша наречена!

   Але медуз було не зупинити. Вони відчули той самий зв’язок, який учора встановився між мною та океаном. І, мабуть, вони відчули щось таке, що пов’язувало мене з Кайлом. Щось, що я так ретельно намагалася заперечувати.

   Замість того, щоб задушити Кайла, вони почали кружляти навколо нас обох. Вони вишикувалися в складні геометричні фігури, створюючи навколо нас сяючу сферу. Вода всередині цієї сфери стала теплою і неймовірно прозорою.

 - Подивися, - голос Кайла пролунав зовсім поруч. Він уже не виглядав як жертва. Він стояв усередині рожевої хмари, і його обличчя, підсвічене лавандовим вогнем, здавалося нереально красивим. - Вони не нападають. Вони святкують.

 - Святкують що? Мою невдачу? - я намагалася вирватися з полону медузи, але її щупальця були такими ніжними і так приємно лоскотали шкіру, що моя лють почала танути, як цукор в окропі.

 - Вони святкують союз, - Кайл простягнув руку і спіймав щупальце медузи, яка кружляла між нами. - Ці істоти відчувають гармонію. Мабуть, те, що ти намагалася використати як зброю, виявилося... визнанням.

 - Визнанням у чому?! - я відчула, як мої щоки палають, і це не мало жодного стосунку до температури води. - Що я люблю рожевий колір? Кайле, це просто біологічна реакція на синій корал!

 - Ні, Катю, - він зробив гребок назустріч мені. - Це біологічна реакція на те, що ми зараз відчуваємо. Подивися вниз.

   Я подивилася. Під нашими хвостами медузи вишикувалися у формі величезного сяючого серця. Це було так інтимно, так нудотно і так... приголомшливо, що я на мить забула, як дихати.