17 розділ. Дієта принцеси

   Наступного ранку після Великого Планктонного Визволення палац занурився у стан, який у моєму рідному світі назвали б похміллям після корпоративу. Лорди та дами пересувалися повільно, мружачись від звичного світла медуз, а король Тритоніус і зовсім зачинився в кабінеті, оголосивши, що у нього мігрень коралового типу.

   Я ж прокинулася з чітким усвідомленням, що настав час бити по найболючішому, по гастрономії. Зрештою, я Катя, людина, чий організм на 70% складається з кави та на 30% з вуглеводів. Аріельда ж, судячи з усього, харчувалася виключно росою з актиній та якимись підозрілими напівпрозорими креветками.

 - Себастіно! - крикнула я, щойно виринувши з черепашки. - Принеси мені меню на сьогодні. І попередь кухарів: якщо я побачу на тарілці хоч один сирий морепродукт, я змушу їх з’їсти власні фартухи.

 - Ваша Високосте, - Себастіна впливла до кімнати з тацею, на якій лежала купка якихось фіолетових водоростей. - Кухар приготував для вас найніжніший мус із печінки морського чорта...

 - У смітник! - я зробила ефектний жест рукою. - Віднині принцеса на дієті. На особливій, сухопутній дієті. Мені потрібна смажена картопля.

   Себастіна завмерла. Її очі стали розміром із глибоководні перлини.

 - С-смажена... що? Карто-пля? Це якийсь вид рідкісних коралів? Чи ви маєте на увазі ікру морського їжака, яку потримали на сонці?

 - Це овоч, Себастіно. Коренеплід. Він росте в багнюці, на суші. Він твердий, коричневий, а коли його смажать в олії, він стає золотавим, хрустким і пахне як рай на землі.

 - Олія... смажити... - Себастіна похитнулася. - Але, Ваша Високосте, під водою немає вогню! І олії у нас тільки ефірні, для втирання в луску! Як можна смажити в олії для луски те, що росте в багнюці?!

 - Це не мої проблеми, - я вальяжно розвалилася на ліжку. - Передай Кайлу: якщо він хоче, щоб я сьогодні вийшла до обіду, нехай забезпечить мені картоплю фрі. Або хоча б по-селянськи. З кропом.

   Я знала, що вимагаю неможливого. Вогонь під водою, це фізичний абсурд. Смажена картопля в океані, це як морозиво в жерлі вулкана. Але саме це мені й було потрібно. Нехай Кайл зрозуміє, що наші світи несумісні. Що він не може дати мені навіть елементарну людську радість.

   За годину в мої покої постукали. Це був не слуга, а сам Кайл. Він виглядав... спантеличеним. У руках він тримав старовинний сувій, який, судячи із запаху, останні сто років провів у шлунку кашалота.

 - Картопля, - промовив він замість вітання. - Solanum tuberosum. Я знайшов згадку про це в архівах мого діда. Він торгував із людьми з вогняних островів.

 - Ого! - я підняла брову. - Ти швидко вчишся. Ну і де моя порція?

 - Є одна проблема, Аріельдо. Або Катю. Щоб приготувати це, потрібна температура, що перевищує температуру кипіння води втричі. І олія, яка не змішується з океаном.

 - Ось бачиш! - я торжествуюче підхопилася. - Ми не пара. Я вуглеводна істота, ти білкова. Ми як паралельні прямі, що перетинаються тільки в геометрії.

 - Що це таке? - запитав Кайл, підпливаючи ближче. - Знову твої земні слова? Послухай, я не звик відступати. Якщо тобі потрібна картопля, ти її отримаєш. Але для цього нам доведеться вирушити до Серця Кузні.

 - До чого?

 - До підводного вулкана на межі наших володінь. Там є виходи геотермальних газів і природні кишені, де можна утримати олію. Мій кухар-технолог уже розробляє конструкцію підводної фритюрниці з жароміцного базальту.

   Я стояла, розкривши рота. Цей хлопець... він був божевільним. Він не просто погодився на мої примхи, він вирішив організувати високотехнологічну експедицію до вулкана заради порції фастфуду!

 - Кайле, це ж небезпечно! Вулкан може рвонути, або нас засмажить живцем!

 - Зате картопля буде з хрусткою скоринкою, - він підмигнув мені. - Хіба не цього ти хотіла? Випробування для справжнього принца?

   Ми вирушили в дорогу за дві години. Наша процесія виглядала епічно й безглуздо водночас. Попереду плив Кайл із загоном гвардійців, що несли величезний кам’яний котел. За ними йшов королівський кухар, товстий краб у кухарському ковпаку, який постійно бубнів про те, що порядні русалки їдять планктон, а не бруд із поверхні. Я замикала шестя, почуваючись винною і заінтригованою одночасно.

   Шлях пролягав через темні жолоби. Вода тут ставала дедалі гарячішою, а з тріщин у дні піднімалися бульбашки сірчистого газу.

 - Тримайся ближче до стіни, - скомандував Кайл, коли ми підпливли до Серця Кузні. - Тут сильні висхідні потоки.

   Вулкан являв собою величне і лячне видовище. З його жерла ліниво витікала червона лава, яка, торкаючись крижаної води, застигала зі страшним шипінням і тріском. Світло тут було багряним і зловісним.

 - Отже, - Кайл вказав на невелику печеру просто над виходом гарячої пари. - Ми встановимо котел тут. Пара нагріватиме дно, а спеціальний купол із бульбашок повітря утримає олію всередині.

   Я спостерігала за тим, як гвардійці встановлюють обладнання. Це було схоже на божевільний науковий експеримент. Кухар-краб, озброївшись довгими щипцями, почав кидати в розпечену олію білі палички, які гінці Кайла якимось дивом дістали у контрабандистів на поверхні.

   Шкварк! Цей звук... цей божественний звук смаження в олії під водою пролунав як гімн мого минулого життя. Запах картоплі почав поширюватися печерою, змішуючись із запахом сірки та солі.

 - Ти з глузду з’їхав, - прошепотіла я, дивлячись на Кайла. Він стояв біля самого краю лавового потоку, контролюючи, щоб котел не перекинувся. Його обличчя було вкрите краплями поту, а обладунки розжарилися. - Кайле, йди звідти! Це занадто близько!

 - Ще хвилина! - крикнув він. - Кухар каже, що вона має стати золотавою!

   У цей момент земля під нами здригнулася. Вулкан вирішив, що кулінарні шоу, це не те, для чого він призначений. Із тріщини в стіні вирвався потужний потік окропу, і котел небезпечно похилився.