16 розділ. Королівське полювання на планктон

   Події вчорашнього вечора, коли ми з Кайлом влаштували турбулентність луски і випустили на волю половину державного запасу світної каші, мали далекосяжні наслідки. Король Тритоніус упав у таку зневіру, що скасував ранкове шмагання пажів і замість цього три години сидів у гідромасажному гроті, пускаючи скорботні бульбашки. Але офіційна програма візиту була невблаганною: за протоколом полювання мало завершитися великим збором на Зовнішньому Рифі.

 - Принцесо, ви розумієте, що накоїли? - Себастіна бідкалася, намагаючись втиснути мої руки в рукавички зі шкіри морського вугра. - Весь світний планктон пішов у бік Безодні! Тепер вечірній прийом проходитиме в напівтемряві, як у дешевій таверні у крабів-розбійників!

 - Напівтемрява сприяє щирості, Себастіно, - незворушно відповіла я, розглядаючи свої нігті, які під водою набули дивного перламутрового блиску. - До того ж, я не винна, що ваші сфери зроблені з кришталевого цукру. Один необережний рух хвостом і бац! Демократія для найпростіших організмів.

   Кайл приплив за мною рівно о півдні. Він виглядав... підозріло бадьорим. Його обладунки були натерті до дзеркального блиску, а в руках він тримав масивний сачок, руків'я якого було вирізане з кістки нарвала.

 - Готова до фінального етапу, Аріельдо? - запитав він, і в його очах я знову побачила ту саму іскру змовника.

 - Тільки якщо ти пообіцяєш, що ми не будемо змагатися у вбивстві мікроскопічних істот, - буркнула я, випливаючи з кімнати.

   Ми попрямували до Зовнішнього Рифу. Це було місце, де океан зустрічався з відкритою течією. Тут вода була кришталево чистою, а корали росли величезними стінами, утворюючи природні арени. Лорди і дами вже кружляли там, озброївшись магічними пастками. Атмосфера нагадувала світське сафарі, де кожен намагався довести, що він вінець творіння.

 - Подивися на них, - прошепотів Кайл, коли ми зависли над основною групою мисливців. - Вони ловлять світло, щоб сховати його в банки. Мій батько завжди казав, що це вищий ступінь жадібності. На Півночі ми полюємо тільки заради їжі.

 - Твій батько був мудрою людиною, - зауважила я, дивуючись власній симпатії до його предка. - У моєму світі люди теж люблять усе упаковувати. Повітря в балони, воду в пластик, час у календарі.

 - Пластик? - Кайл нахмурився. - Знову твої загадкові слова. Розкажи мені більше про свій світ, поки ми полюємо.

   Я почала розповідати. Про те, як пахне метро в годину пік, про дощ, який іде по триста днів на рік, про те, як горять вогні на вулицях. Кайл слухав, затамувавши подих. Він навіть забув, що має імітувати активне ловлення планктону.

 - Значить, ви не плаваєте, а ходите по твердій землі? - він недовірливо похитав головою. - І у вас немає зябер? Як же ви дихаєте цим... повітрям? Хіба воно не занадто сухе і порожнє?

 - Воно пахне бензином і надією, Кайле. Це складно пояснити. Але там я знала, хто я. А тут я ходяча катастрофа з плавцями.

   У цей момент до нас підплив радник Тритоніуса, пихатий лобстер у мантії.

 - Принцесо! Принцу Кайле! Чому ваші сачки порожні? Король занепокоєний вашою пасивною поведінкою. Він чекає, що північний гість покаже клас в управлінні течіями!

   Кайл подивився на мене. У його погляді читалося німе запитання: «Ну що, влаштуємо ще один перформанс?» Я кивнула.

 - Пане раднику, - урочисто почав Кайл. - Ми не просто ловимо планктон. Ми проводимо глибоководну розвідку щодо якості світіння. Принцеса Аріельда виявила, що поточна популяція страждає від... е-е... морської депресії.

 - Від чого?! - Лобстер ледь не впустив монокль.

 - Від депресії, - підхопила я, входячи в роль. - Ви тільки подивіться на них! Вони світяться тьмяно, невпевнено. Якщо ми зараз зберемо їх у банки, вони просто згаснуть від туги. Нам треба провести акцію «Велике Пробудження».

 - І як же ви збираєтеся їх будити? - підозріло запитав радник.

 - За допомогою північного акустичного звуку! - Кайл видав це з таким серйозним обличчям, що я ледь не захлинулася від захвату. - Аріельдо, покажи їм ритм!

   Я почала бити хвостом по воді, створюючи потужні звукові хвилі. Кайл приєднався, використовуючи свій важкий сачок як барабанну паличку, вдаряючи ним по кам'яних виступах рифу. Ритм вийшов диким, первісним, щось середнє між важким роком і племінними танцями.

   Планктон, замість того щоб ловитися, почав у паніці розлітатися в усі боки. Але найцікавіше почалося пізніше. Інші учасники полювання, приваблені шумом, почали підпливати ближче.

 - Що вони роблять? - шепотілися графині.

 - Це новий метод! Принц Кайл каже, що так планктон стає жирнішим!

   Через десять хвилин половина двору, піддавшись масовому психозу або просто бажаючи підлизатися до майбутніх правителів, почала гатити по рифах і здійснювати безглузді рухи тіла. Полювання перетворилося на масову дискотеку епілептиків.

 - Дивись! - Кайл указав на центральний садок, куди варта вже встигла зібрати величезну масу здобичі. - Нам треба відкрити головний вентиль.

   Ми почали пробиратися крізь натовп танцюючих аристократів. Кайл професійно підрізав стражників, створюючи перешкоди, а я, використовуючи свою хвалену незграбність, врізалася прямо в опору центрального резервуара.

 - Ой! Хвіст занесло! Як же слизько! - закричала я, чіпляючись за важіль скидання.

   Важіль піддався з приємним металевим скреготом. Величезна кришка резервуара відкинулася, і гігантський стовп живого золотого світла вирвався назовні. Це було схоже на виверження вулкана, тільки замість лави було сяюче життя. Мільярди істот кинулися вгору, до поверхні, створюючи сліпучий коридор світла.

 - Свобода! - крикнула я, відчуваючи, як адреналін змушує моє серце битися частіше.

 - Свобода! - луною відгукнувся Кайл, підхоплюючи мене під руку і захоплюючи в самий центр цього світного вихору.

   Ми кружляли в хмарі золотого пилу. Навколо панував хаос: русалки верещали, лорди намагалися спіймати вислизаюче багатство руками, король Тритоніус волав щось про державну зраду, але його голос тонув у гулі течій. А ми... ми просто сміялися.