7 розділ. Урок етикету та плювання перлами

   Ранок після мого музичного тріумфу почався не з кави, якої в цьому мокрому світі катастрофічно бракувало, а з оглушливого, вібруючого вереску Себастини. Вона увірвалася до моєї спальні з таким виглядом, ніби я особисто продірявила днище у королівського флагмана або, як мінімум, з'їла улюбленого морського коника її величності.

 - Вставайте, Ваша Негідність! Вставайте негайно! - закричала вона, зриваючи з мене ковдру з найтоншого морського шовку, яку я щойно встигла накрутити на хвіст, намагаючись зігрітися. - Король у такій люті, що вода навколо його трону закипає! Весь двір шепочеться про пісню про овоч! Лорди-восьминоги в шоці, фрейліни-медузи непритомніють!

   Я ліниво потягнулася, відчуваючи, як кожна лусочка на моєму новому тілі приємно порипує. Сон був дивним: мені снилися трамваї, які чомусь плавали по дну річки, а кондукторами там були краби.

 - Ой, Себастино, не починай з самого ранку, - пробурмотіла я, випускаючи сонну бульбашку. - Це був творчий експеримент. Ти ж сама казала, що я маю нести культуру в маси. Ось я і привнесла... трохи портового фольклору. Це зближує монархію з народом.

 - Це зближує монархію з катастрофою! - Себастина сунула мені під ніс чашу з якоюсь зеленою кашею. - Його Величність наказав подвоїти години етикету. Прямо зараз. До вас уже прислали пані Октавію.

   Я завмерла з ложкою, зробленою з панцера черепахи, у роті.

 - Октавію? Цю живу скам'янілість? Ту саму, у якої щупальця ростуть швидше за здоровий глузд, а замість серця, сушена губка?

 - Це поважна дама, яка виховувала три покоління принцес нашого роду! - Себастина метушливо поправляла моє волосся. - Вона еталон шляхетності. І якщо ви і її доведете до сказу, я сама подам у відставку і піду жити в Маріанську западину до глибоководних вудильників. Там хоча б темно, тихо і ніхто не співає про огірки!

   Я усміхнулася, відчуваючи, як усередині прокидається азарт. Мій план на сьогодні був гранично зрозумілим. Якщо Кайл виявився напрочуд стійким до візуального хаосу та звукового терору, то стара школа етикету точно мала стати тим самим молотом, який розіб'є ці заручини. Пані Октавія була втіленням усіх правил, які я ненавиділа ще в земній школі.

 - Ладно, Себастино, не плач. Неси мій навчальний набір.

 - Який ще набір? - гувернантка підозріло примружилася, дивлячись на те, як я гарячково шукаю щось у шухлядах комода.

 - Терпіння, працьовитість і... трохи боєприпасів.

   Насправді моїм набором був повний кошик дрібних, ідеально круглих і дуже твердих перлів, які я вчора ввечері експропріювала з великої скриньки у вітальні. У своєму минулому житті я непогано стріляла з рогатки, і, хоча під водою фізика була іншою, принципи балістики залишалися незмінними.

   Урок був призначений у Малій Бірюзовій залі, приміщенні з ідеальною акустикою та безліччю крихких прикрас. Коли я впливла туди, Октавія вже була на місці. Вона являла собою монументальне і лякаюче видовище. Величезна восьминожиха в суворому очіпку з морської губки, кожне з її восьми щупалець жило своїм життям. Одне тримало важку книгу правил, друге віяло, третє кістяну указку, четверте дзеркало, п'яте піднос із чаєм, шосте поправляло складки її сукні... інші два нервово сіпалися.

 - Принцесо Аріельдо, - проскрипіла вона. Голос у неї був такий, ніби хтось тре два сухі камені на глибині ста метрів. - Розташовуйтеся. Хоча розташовуватися, це слово для плебеїв. Принцеса має займати простір.

 - Доброго ранку, пані Октавіє, - я вдала, що дуже стараюся бути ввічливою, і зависла у воді, спеціально ледь-ледь погойдуючись із боку в бік. - Я готова займати простір. З чого почнемо? З теорії нудьги чи з практики занудства?

   Октавія повільно повернула до мене свої очі-блюдця, у яких читалося нескінченне, вікове терпіння.

 - Ми почнемо з основ. Сьогоднішня тема: «Мистецтво Високого Ширяння та Витонченого Плювка».

   Я не витримала і голосно пирхнула, випустивши фонтан бульбашок.

 - Плювка? Серйозно? Ви вчитимете мене плюватися? Октавіє, я знала, що у нас у палаці звичаї суворі, але щоб настільки...

 - Не сміти паясничати! - Октавія з силою вдарила указкою по воді, створивши невелику звукову хвилю. - Етикет приписує принцесі позбавлятися випадкової порошинки, що потрапила до рота під час банкету, так, щоб це виглядало як народження нової зірки. Це має бути жест такої грації, щоб присутні лорди вважали за честь бути зачепленими цією порошинкою!

 - Звучить як дуже специфічне хобі, - зауважила я, підпливаючи ближче. - І як же ми будемо тренувати це народження зірки?

 - Для початку постава! - Октавія миттєво опинилася поруч. Її щупальця, холодні та чіпкі, почали обліплювати мене з усіх боків. Одне тиснуло на поперек, інше випрямляло шию, третє тягнуло хвіст униз. - Лопатки звести! Підборіддя вище! Хвіст тримати під кутом рівно сорок п'ять градусів щодо течії! Ви не медуза, ви не дрейфуючий планктон! Ви символ влади!

 - Октавіє, ви мене зараз зламаєте, - прокректала я, почуваючись як манекен у руках божевільного кравця. - Символи влади взагалі-то мають право на свободу рухів. А якщо в мене зябра зачешуться?

 - Символи не чухаються! Вони терплять! - відрізала стара, відпливаючи назад і критично оглядаючи результат своєї роботи. - Тепер перейдемо до вправи. Візьміть перлину. Одну. Покладіть її на корінь язика. І за моєю командою, використовуючи тільки м'язи щік та витончений видих, виштовхніть її так, щоб вона потрапила точно в центр цієї золотої мушлі.

   Вона вказала на мішень, старовинну мушлю, що висіла за п'ять метрів на стіні.

   «Ну, дорога моя, сама напросилася на обстріл», - подумала я, дістаючи свій кошик.

   Я поклала перлину в рот. Але замість того, щоб цілитися в мішень, я запримітила дещо набагато цікавіше. У дверному отворі, завішеному водоростями, з'явилася знайома срібляста маківка. Принц Кайл! Знову він тут як тут. Стояв, притулившись до коралового одвірка, схрестивши руки на грудях. У його очах танцювали бісики, а на губах грала та сама єхидна усмішка, яку мені понад усе хотілося стерти.