5 розділ. Дизайнерське свавілля

   Після історії з крабами я очікувала, що Кайл прокинеться з синцями на пальцях і непереборним бажанням зібрати валізи. Але ні. Вранці цей сріблястий термінатор з'явився на сніданок як ні в чому не бувало. Він навіть примудрився подякувати кухареві за підбадьорливе пробудження, виразно подивившись на мене.

 - Ну гаразд, - подумала я, люто колупаючи виделкою в салаті з морської капусти. - Кров ти мені не попсував, зате я попсую тобі інтер'єр.

   Моя мета на сьогодні була амбітною. Принц Кайл, як я встигла помітити, був жахливим естетом. Його речі завжди лежали симетрично, він любив спокійні, холодні тони і взагалі справляв враження істоти, яка впадає в депресію, якщо бачить криво повішену картину. Я ж вирішила перетворити його покої на щось середнє між нічним клубом дев'яностих і кімнатою Барбі, що з'їхала з глузду.

 - Себастино! - покликала я, коли Кайл і мій батько-король попливли оглядати північні верфі. - Мені потрібне чорнило. Багато чорнила.

 - Ваша високосте, - Себастина підозріло примружилася. - Ви ж ненавидите каліграфію. Навіщо вам стільки?

 - Я усвідомила цінність епістолярного жанру, - збрехала я, навіть не моргнувши. - Хочу написати мемуари «Як я стала оселедцем». Неси чорнило каракатиці, причому найтемніше, і... знайди мені той отруйно-рожевий пилок, який видобувають із коралів на Гнилому рифі.

 - Але ж він... він же виїдає очі! - ахнула гувернантка.

 - Ось і чудово. Буде яскраво.

   Коли Себастина, бурчачи, попливла за припасами, я приступила до збору команди. Поодинці перефарбувати цілі покої за кілька годин, це завдання нездійсненне навіть для русалки з мотором. Мені потрібні були союзники. Я знала, що молодші слуги замку, зграйка молодих русалів і русалок, нудьгують від придворного етикету не менше за мене.

 - Гей, хлопці та дівчата! - я підпливла до них у пральні, де вони викручували морські губки. - Хочете влаштувати художній перформанс, за який вам нічого не буде, бо замовник я?

   Через пів години ми вже стояли перед дверима покоїв Кайла. У кошиках у нас були бутлі з чорнилом, мішки з рожевим пилком і величезні пензлі, зроблені з хвостів великих риб.

 - План такий, - я обвела поглядом свою бригаду малярів. - Нам треба прибрати цей нудний північний мінімалізм. Більше кольору! Більше хаосу! Стіни мають кричати. Стеля має лякати. І не шкодуйте чорнила, Кайл любить контрасти.

   Робота закипіла. Під водою процес фарбування виглядає кумедно. Ти випускаєш хмару пігменту, а потім спеціальними віялами спрямовуєш його на поверхню. Рожевий пилок, змішаний з клейким слизом медуз, лягав на перламутрові стіни щільним, отруйним шаром. Я сама взяла найбільший пензель і чорнило каракатиці.

 - Так, тут ми намалюємо... хм... абстракцію.

   Я почала малювати на центральній стіні величезні, кострубаті кола і зигзаги. Це мало символізувати мій внутрішній світ. Але за фактом виглядало так, ніби гігантський спрут намагався написати заповіт у стані глибокого сп'яніння.

 - Ваша високосте, а що робити з його ліжком? - запитав один із хлопців, розглядаючи розкішний шовковий матрац.

 - Перефарбувати в рожевий! - скомандувала я. - А подушки прикрасьте чорними плямами. І не забудьте про його особисті речі. Той кістяний гребінь? Тепер він має бути в цяточку. Його срібна кольчуга на манекені? Намалюйте на ній веселі пики.

   Ми працювали в шаленому темпі. Вода в кімнаті стала каламутною від пігментів, але нас це тільки заводило. Ми сміялися, обливали одне одного рожевою рідиною і відчували себе справжніми вандалами на державній службі.

   У якийсь момент у дверях з'явилася Себастина. Вона побачила те, на що перетворилася кімната, і видала звук, схожий на свист пари з чайника.

 - Аріельдо... Король уб'є мене. Він зробить із мене килимок для передпокою...

 - Заспокойся! - я мазнула їй по носу рожевою фарбою. - Це сучасне мистецтво. Якщо Кайл не зрозуміє, значить, він просто провінціал без почуття смаку. Пливи, принеси нам ще чорнила, у мене правий кут ще недостатньо депресивний.

   До полудня покої Кайла було не впізнати. Це був візуальний вибух. Стіни сяяли отруйним неоном, стеля була вкрита чорними розводами, що нагадували грозові хмари, а всі меблі виглядали так, ніби їх облили цукровим сиропом і посипали вугіллям. Запах у кімнаті теж стояв специфічний. Пилок Гнилого рифу пахнув старим сиром, змішаним із м'ятою.

 - Краса, - я задоволено витерла руки об чийсь рушник. - Тепер ідемо геть. І пам'ятайте, що ніхто нічого не бачив. Ми всі були на уроці підводної поезії.

   Я ледь встигла прийняти ванну і відтерти рожеві плями зі свого хвоста, як у палаці засурмили роги. Кайл і батько повернулися.

   Я зачаїлася в коридорі, притиснувшись до холодної стіни за колоною. Серце калатало. Одна справа краби в ліжку, це просто дрібна капость. Але знищення інтер'єру, на який були витрачені тисячі золотих перлин, це вже серйозний виклик.

   Я почула його кроки... тобто, потужні ритмічні удари хвоста по воді. Кайл плив не поспішаючи, щось обговорюючи з ад'ютантом.

 - ...так, північні течії стабільніші, але тут, на Півдні, світло грає зовсім інакше, - донісся до мене його спокійний голос.

   «О, зараз тобі світло так пограє, що мало не здасться», - зловтішно подумала я.

   Кайл зупинився перед своїми дверима. Ввічливо кивнув варті. Ті, знаючи про мій сюрприз, але боячись сказати хоч слово, просто виструнчилися. Кайл штовхнув стулки і вплив усередину. Настала тиша. Така глибока, що я чула, як б'ється серце у морського коника у вазі неподалік. Минула хвилина. Дві. Ні криків, ні гуркоту тризуба.

   Я не витримала й обережно заглянула у прочинені двері. Кайл стояв посеред цього рожево-чорного кошмару. Він не рухався. Він повільно повертав голову, розглядаючи стіни. Його сріблястий хвіст на тлі отруйно-рожевої стіни виглядав як інородне тіло. Він підняв руку, торкнувся пальцем чорної плями на стіні — чорнило ще не зовсім висохло і розмазалося по його шкірі.