Бруні був налаштований рішуче. Оскільки його «дев’ятка» після уроку Алевтини Герберівни остаточно перетворилася на малинову жуйку, він не став чекати, поки вона висохне. Гном просто згріб залишки машини в два пластикові відра з-під шпаклівки і завантажив їх у старий іржавий візок із «Епіцентру».
— Все, дівчата. Якщо я не можу їздити, я буду захищати! — оголосив він, натягуючи камуфляжну куртку, яка пахла нафталіном і гаражними таємницями. — Сумам потрібні герої, навіть якщо вони зростом із табуретку.
Лола, Беатріча і Гільза (яка якраз роздумувала, чи варто пробувати на зуб нові, «сталеві» роги сукуба) поплелися слідом. Залишати Бруні одного з двома віддрами рідкого автомобіля було небезпечно для національної безпеки області.
Біля центру комплектування на Кондратьєва черга впиралася в зачинені двері, на яких висіла табличка: «Магічних палиць не видаємо. Гоблінам — тільки з довідкою про щеплення від сказу. Побутові прокляття на чергового не діють — у нього оберіг від тещі».
— Куди преш, малий? — шлях Бруні перегородив величезний чоловік у бронежилеті. З-під розвантаження підозріло стирчали дві додаткові руки, якими він одночасно тримав рацію і підписував якісь папери. — Місць немає. Автоматів — теж. Залишилися тільки лопати і священна лють.
— Мені не треба автомат! — обурився Бруні, вискакуючи на свій візок для солідності. — У мене є інженерна думка!
Він вихопив із купи ганчір’я свій головний козир — величезну кришталеву люстру з холу філармонії. Охоронець-домовик вчора так захопився переглядом телемарафону, що навіть не помітив, як кришталь покинув будівлю.
— Це що за антикваріат? — буркнув чотирирукий.
— Це пасивний радар типу «Сваровські-ППО»! — Бруні підняв люстру, і сотні підвісок зацинькали на вітрі. — Кожна крапля тут заговорена на частоту «Геть звідси!». Коли в небі з’являється шахед, люстра входить у резонанс і видає таке «ля-мінор», від якого в іранських двигунів починається екзистенційна криза.
Лола і Беатріча стояли осторонь.
— Лоло, скажи мені, — прошепотіла Беатріча, поправляючи роги, — чому в нашому місті порятунок світу завжди нагадує пограбування музею?
— Бо це Суми, — відказала Лола. — Тут навіть пил на підвіконні має бойовий досвід і три контузії.
У цей момент Гільза побачила, що з кишені волонтера стирчить рація з наклейкою «Варта Неба». Одним стрибком вівчарка-кіборг вихопила апарат.
— Гільзо, фу! — крикнула Лола, але собака вже неслася в бік стадіону, на ходу вмикаючи прямий ефір лапою.
— Лови рацію! Це канал Самуїла! — заверещав Бруні, і раптом... люстра в його руках ожила.
Вона почала не просто дзвонити — вона почала співати. Сонце, відбившись від центральної кришталевої кулі, вистрілило потужним променем у бік готелю «Суми», де дзеркальні вікна спрацювали як лінзи. Магічний зайчик рикошетом вдарив у небо якраз у той момент, коли над центром почулося характерне торохтіння мопеда.
Дрон, засліплений кришталевим гнівом філармонії, різко заклав віраж, втратив орієнтацію в просторі й із гучним «бульк» приземлився прямо в чашу фонтану біля «Садко».
Черга на Кондратьєва заніміла. Чотирирукий волонтер повільно опустив рацію.
— Працює! — закричав Бруні. — Спишемо як збиття засобами художнього декору!
З рації, яку Гільза нарешті дозволила підняти Лолі, почувся втомлений, але впізнаваний голос Самуїла:
— «Гільзо, якщо Бруні ще раз зніме люстру, я змушу його перефарбувати собор у малиновий колір власною бородою. Поверніть рацію. І так, зарахуйте цьому коротуну збиття. Запишіть у графу "Сумський абсурд"».
— Там уже місця немає, — зітхнула Лола в ефір. — Для Бруні ми виділимо окремий том, — відповів Самуїл і відключився.
Волонтер витер сльозу розчулення і подивився на гнома з повагою.
— Записую. Посада: Головний магічний ілюмінатор. Будеш відповідати за те, щоб ворогу було і красиво, і боляче одночасно.
Беатріча підійшла до візка, де у відрах тихо булькала малинова «дев’ятка».
— Лоло, я зрозуміла, — промовила вона. — У цьому місті не треба бути героєм. Треба бути настільки дивним, щоб ворог сам захотів здатися в полон — аби йому просто пояснили, що тут, курча лямба, відбувається.