Розділ 9. Гобліни, гопники і малиновий БТР

Ранок у квартирі на Ковпака почався з того, що Гільза вирішила перевірити на міцність кабель живлення від роутера. Магічний інтернет видав коротку іскру, нагадав Лолі, що в Пеклі на неї чекає черга з незданих звітів, і здох. Гільза ж, задоволена собою, сиділа посеред кімнати з таким виглядом, ніби щойно врятувала світ від цифрового рабства.

— Гільзо, якщо ти з’їси ще хоч один провід, я здам тебе Самуїлу на переплавку! — крикнула Лола, натягуючи кросівки. 

— Не кричи на дитину, — відгукнулася з кухні Беатріча, яка намагалася нафарбувати губи, дивлячись у відображення ложки, бо дзеркало Бруні вчора випадково заклав у ломбард, щоб купити «правильні» свічки запалювання. — У неї стрес. 

Телефон Лоли, який дивом вижив, вибухнув повідомленнями від Бруні: «Збирайтеся! На Кондратьєва цирк! Клан гоблінів з Курської взяв у полон БТР! Поліція в шоці, кентаври не знають, як одягнути наручники на люк! Я вже там, тут є варік по фарбі!»

Через п’ятнадцять хвилин вони вже стояли під міським відділком поліції. Видовище було епічне. Посеред двору стояв заляпаний болотом БТР-80, на якому балончиком було виведено: «Курська — це Сила», а поруч сиділа група хлопців у спортивках «Abibas», чиї вуха були підозріло загостреними, а зуби — занадто залізними навіть для сумських районів.

Це був легендарний Клан Гоблінів. Їхній лідер, Сявка, тримав у руках шматок арматури, наче магічний посох. 

— Чуєш, начальнік! — волав Сявка на патрульного кентавра Алекса, який нервово перебирав копитами по асфальту. — Ми нічого не крали! Це майно роду! Ця залізяка зупинилася рівно на місці смерті нашого великого полководця Гобліна-Махна, який пав тут у битві за останню пляшку «Живчика» ще в дев’яностих! Це священне місце! За законом про децентралізацію і деколонізацію — БТР тепер є частиною нашого меморіального комплексу!

Кентавр Алекс, чий «Пріус» виглядав як іграшка поруч із цією махіною, намагався заповнити протокол. 

— Громадяни гобліни, — зітхнув він, — у протоколі не передбачено графи «меморіальний БТР на честь Живчика». Або ви віддаєте ключі, або я викликаю Степана.

Почувши ім’я Степана-Цербера, гобліни трохи принишкли, але тут у справу втрутився Бруні. Він вискочив із дев’ятки, тримаючи в руках віяло з палітр автомобільної фарби.

— Спокійно, пацани! Алекс, не гарячкуй, дай людям вшанувати пам'ять предків! — Бруні по-хазяйськи поплескав БТР по броні. — Слухай, Сявка, — прошепотів він лідеру гоблінів, — меморіал — це добре. Але сірий колір — це депресивно. Не по-пацанськи. Треба такий колір, щоб вороги бачили і здавалися відразу, бо зрозуміють: у власника цього апарату є смак і малиновий піджак у серці.

Лола підійшла ближче, тримаючи Гільзу на повідку. Гільза, побачивши кентавра, миттєво зрозуміла: копита — це великі кісточки, які вміють бігати. Алекс ледь встиг відстрибнути.

— Бруні, ти що, пропонуєш перефарбувати бойову машину в колір твоєї дев’ятки? — запитала Лола, піднімаючи брову. 

— А чому ні? — Бруні виставив перед собою зразок фарби «Малиновий металік №13». — Уявіть: їде моя ластівка, а за нею — цей монстр у тон. Це ж буде як ескорт президента, тільки краще. Це буде стиль «Суми-Париж-Веретенівка».

В цей момент із будівлі вийшов Степан. Три його голови працювали в режимі 360 градусів. Права голова жувала пиріжок, середня кричала на затриманого відьмака, а ліва втупилася в Бруні. 

— Бруні, якщо я зараз побачу хоч одну краплю малинової фарби на державному майні, я змушу тебе випити її замість мастила! — гаркнув Степан. — Сявка! Чому БТР стоїть на тротуарі? Де довідка від екологів, що він не виділяє магічний метан?

— Степане Юрійовичу, — почав Сявка, намагаючись заховати арматуру за спину, — ми ж по-людськи. Тут місце сили. Ми його віджали не для себе, а для історії! 

— Історія закінчується там, де починається порушення правил паркування! — відрізав Цербер.

Беатріча, якій набридло стояти осторонь, підійшла до танка і поправила роги. 

— Слухайте, хлопчики. Давайте розберемося магічно. БТР зупинився сам? 

— Сам! — хором відповіли гобліни. — Як вкопаний! 

— Значить, дух машини визнав владу Курської, — Беатріча мазнула червоною помадою по броні, залишаючи магічний знак. — Але Бруні правий. Сірий колір притягує тільки штрафи і дементорів з міськради. Малиновий — це колір захисту. Це як червона нитка на руці, тільки для двадцятитонної дури.

Степан на мить задумався. Всі три голови переглянулися. 

— Окей, — сказала середня голова. — Оформляємо як «експериментальний засіб психологічного впливу на ворога». Бруні, якщо через годину він не буде сяяти, як ніс алкоголіка на Різдво — ви обидва підете мити камери в підвалі.

Наступні дві години стали легендою Кондратьєва. Бруні дістав компресор, підключив його до акумулятора дев’ятки, і робота закипіла. Лола магічно прискорювала висихання, махаючи білим хвостом, як промисловим феном. Гільза допомагала тим, що відганяла кентаврів, які намагалися підійти ближче з перевіркою документів.

Коли сонце почало хилитися до горизонту, посеред двору поліції стояв він. Малиновий БТР. Він сяяв так, що перехожі на другій стороні вулиці мимоволі починали шукати окуляри.

— Краса... — прошепотів Сявка, витираючи сльозу розчулення. — Тепер полководець Махно може спати спокійно. На такому апараті не соромно і в магазин за пивом з’їздити, і кордон прикрити. 

— Головне — дотримуйтеся дистанції! — крикнув Бруні, згортаючи шланги. — У мене тепер комплект! Дев’ятка і БТР! Суми — місто контрастів і малинового стилю!

Степан-Цербер вийшов на ґанок, подивився на це оковирне диво і просто махнув рукою. 

— Тільки зніміть напис про Курську. Напишіть «Сумська Магічна Тероборона». Так хоч бюджет на фарбу зможемо списати.

Лола сіла в дев’ятку, притискаючи до себе втомлену Гільзу. Вона дивилася, як малиновий БТР, гуркочучи священними гоблінськими молитвами, повільно виїжджає в бік Курської.