3

Підпилявши роги й обрізавши пазури (свято закінчилося, на жаль), ховаю хвіст у штани та вирушаю до тієї заправки, де я «боровся» з надувною пародією на себе.

Сідаю у свій, зроблений на замовлення порше, прилаштовуючи корінь хвоста в спеціальному поглибленні в сидінні. Заводжу машину та вирушаю на зустріч із мерзенною людиною, яка зганьбила мене перед усім підземним світом і небесною обителлю. Судячи з кількості переглядів відео, і серед людей мені в найближчі десять тисяч років з’являтися теж не варто.

— Гей, смертний! — вітаю оператора АЗС. — Мені потрібно відео з твоїх камер спостереження.

— А ви хто? Щось обличчя знайоме…

Небесні діви! Мені сьогодні це вже ввосьме кажуть, а я всього-то в Макдональдз заїхав і сюди ось.

— Я медійна особистість, — відмахуюся, вдаючи, що мені не звикати до уваги.

— Навіщо вам відео? — підозріло запитує чоловік, зображуючи із себе пильного охоронця власності, напевно, ненависного йому господаря АЗС.

— Вчора я побачив тут дівчину й закохався, як біс-старшокласник, — додаючи в голос ліричних ноток, вигадую на ходу історію.

Задовбався я з цими людськими правилами… Куди простіше було б блиснути очима, тупнути копитом і клацнути хвостом, як батогом. До речі про хвіст. Після шампуню він остаточно обліз! Напевно, у мене із собаками рН не збігається. Віддам залишок Церберу…

— Мені потрібні вчорашні відео або інформація про рудоволосу дівчину, яку я бачив тут.

— Так ви Лариску шукаєте? Не раджу до неї підкочувати. Вона кому завгодно роги обламає і хвіст відірве.

Зазначені частини тіла вмить напружуються і починають болісно пульсувати, як і не згаданий, але теж виступаючий орган.

— Кажете, цю чарівну мадемуазель звуть Лариса? А можу я поцікавитися її прізвищем і якимись координатами? Адреса, телефон, е-мейл, соцмережі?

— Ми не ділимося інформацією про співробітників! Але он вона — перевіряє рівень палива в сховищах.

Обертаюся і дивлюся туди, куди вказує смертний своїм товстим волохатим пальцем із нестриженим нігтем і необробленою кутикулою.

Лише один погляд при денному світлі, і я вражений наповал. Ця руда бестія струнка як берізка, гарна як ангел, і, як виявилося згодом, зла як демониця.

Як зачарований, підходжу до неї.

— Вибачте, як повідомив мені той милий чоловік, — киваю в бік товстого борова з лисою, як коліно, головою, що сидить у віконці оператора, — вас звати Лариса?

— Ага. Чьо хош? Гоу-гоу! Мені звіт треба пушнути. Не висни!

— Я хотів би з вами поговорити про вчорашній інцидент, мимовільним свідком якого ви стали…

— Чьо?

Зітхаю, розуміючи, що ми з дівчиною говоримо різними мовами. Перебираю в голові всі відомі мені 278 діалектів і знаходжу потрібний.

— Коротше, телиця. Треба, щоб ти вчорашнє відео знесла.

— А який сенс, красунчику? Там два мільйони лайків і пів мільйона бібл.

Логічно. Тоді навіщо я сюди приперся?? Прийшов, тобто.

— Порішали? Вільний. Звалюй у захід, — рішуче заявляє дівчина, остаточно підкорюючи мене.

У захід? А це ідея!

— Повечеряєте зі мною сьогодні?

— Чьо?

— Закинемося жрачкою?

— Легко! Підкочуй до восьмої.

— Ок!

Прощаюся з дівчиною і в піднесеному настрої повертаюся додому.

Під’їхавши до будинку, виявляю у дворі припарковану ступу Ягусі, замасковану під непримітний феррарі.

— Це ти нашийники перекупив, жабу тобі в борщ?! — наїжджає на мене сестричка.

— Я чендж на цепуру зробив!

— Що??

— Кажу, на ланцюг для Баюна помінявся! Він задоволений?

— Ага, добу вже по ній ходить, шансон співає. Втомив… А ти ніяк одружитися зібрався?

— Із чого ти взяла?

— Та одружувалка в тебе пожвавішала.

Червонію і прикриваюся хвостом. Добре, що ми вже вдома.

— Не те щоби прямо вже одружуватися, але, здається, я зустрів ту саму.

— Закохався значить…

— Сама бачиш, — кидаю погляд вниз.

— Ну, дивись, щоб не було як минулого разу.

Червонію ще більше, згадуючи Василису, яка втекла з пекельними котлами до нашого брата, виявившись Василисом.

— Дівчина вже в курсі?

— Сьогодні ощасливлю!

— Ну-ну… Удачі… ти вже там не схиби, коли будеш її ощасливлювати, — скептично кривиться Ягуся і, показавши мені не дуже пристойний жест, йде.