Розділ 71

                                                      Несподіване питання на шляху до гільдії

Сонце піднялося вище, заливаючи вулиці Магнолії яскравим золотистим світлом. Попрощавшись із Джессі та сестрами Штраус, Ху Тао та Люсі неспішно пішли мощеною бруківкою у бік гільдії «Хвіст Феї».

Ху Тао задерикувато ступала поруч, покручуючи в руках свій Посох Хоми, а пустотливий Генгар тихо ширяв над їхніми головами, час від часу корчучи смішні пики перехожим.

- Люсі-і-і! Ходімо швидше в «Хвіст Феї»! — з веселою усмішкою покликала її Ху Тао, трохи підстрибуючи на ходу.

— Добре-добре, йду я, — з ніжною усмішкою відповіла Люсі, притримуючи на боці в'язку золотих ключів Зоряних Духів. — Куди ти так поспішаєш?

Ху Тао раптово зупинилася прямо посеред моста, повернулася до Люсі і, нахиливши голову набік, з найщирішим і цікавим виразом обличчя спитала:

- Слухай, Люсі... А ти хочеш дітей?

Заклинальниця парфумів від такого несподіваного і прямолінійного питання застигла на місці як укопана. На секунду в повітрі повисла тиша.

Обличчя Люсі миттю залилося яскравим червоним рум'янцем — від щік до кінчика вух! Вона шоковано витріщила очі, сплеснула руками і заїкаючись вигукнула:

- Ч-ЩО-О-О?! Ху Тао? Ти... ти про що взагалі думаєш із самого ранку?!

Ху Тао лише мило хихикнула, підморгнувши їй:

— Ну, а що? Мені просто стало дуже цікаво! Адже ми так багато часу проводимо разом!

Люсі судорожно притиснула гарячі долоні до заляглих щік, намагаючись перевести подих і зібрати думки в купу. Серце билося в грудях як божевільне.

— Я... я... точно не зараз! — зніяковіло і тихо відповіла Люсі, відвівши погляд убік. — Я навіть ще до ладу не думала про це! Адже ми стільки всього пережили, та й у гільдії постійно якісь пригоди... Рано нам ще про дітей думати!

Ху Тао тихо розреготалася, підбігла до зніяковілої Люсі, міцно обняла її за талію і ніжно поцілувала в гарячу щоку.

— Ха-ха, гаразд, не хвилюйся так, моя мила заклинальниця! Я просто подразнити тебе хотіла! Підемо вже в гільдію, бо Нацу з Греєм без нас усі меблі переламають!

Люсі важко зітхнула, але щасливо посміхнулася, міцніше стиснувши долоню своєї невгамовної поетеси.