Розділ 30. Наг у домашньому халаті

   Через рік після того самого весілля, яке в безодні досі згадували із здриганням і легким нервовим тіком, життя в королівському палаці увійшло у свою нову, вельми специфічну норму. Якщо раніше замок нагів був символом холодного величчя та бездоганного порядку, то тепер він став місцем, де зіткнення двох культур породило щось середнє між фентезійним епосом і побутовою комедією.

   Міра сиділа в малій їдальні, попиваючи ранкову каву з чашки, на якій красувався напис «Дружина Найстрашнішого Змія». Напроти неї, займаючи добру половину кімнати своїми кільцями, розташувався Кронос. Великий король безодні, гроза п’яти рівнів і хранитель серця каменя, зараз виглядав… незвично.

   На його плечах красувався величезний, спеціально зшитий за спецзамовленням махровий халат темно-синього кольору з вишитими на спині золотими коронами. Капюшон Кроноса був розслаблено складений, а в руках, точніше, у кігтях, він тримав свіжу газету «Вісник Підземель», намагаючись удавати, що його дуже цікавить курс магічних кристалів.

 - Кронос, - Міра примружилася, дивлячись на порожню вазочку в центрі столу. - Я точно пам’ятаю, що вчора ввечері тут лежало вівсяне печиво з шоколадом. Ціла гора.

   Кронос навіть не ворухнувся, продовжуючи уважно вивчати колонку некрологів.

 - Печиво? - його голос пролунав як глибокий, лінивий рокіт. - Можливо, його вкрали шпигуни Ілларії. Або це був Риан. Ти ж знаєш, мій брат патологічно схильний до дрібного крадіжництва кондитерських виробів.

 - Кронос, у тебе на кінчику хвоста крихти, - спокійно зауважила Міра.

   Хвіст короля, який у цей момент мирно покоївся під столом, зрадницьки смикнувся. Кронос повільно опустив газету. Його бурштинові очі зустрілися з поглядом Міри. У них не було й тіні каяття, тільки ті самі знайомі пустощі, які він тепер дозволяв бачити тільки їй.

 - Це було стратегічне вилучення ресурсів, - офіційно заявив він, подаючись уперед. - Король має право на десятину від будь-якого майна в цьому домі. Особливо якщо це майно пахне корицею й тане в роті.

 - Ти нестерпний, - сміялася Міра, підходячи до нього й усаджуючись прямо на його масивні кільця, як на найзручніший у світі диван. - Де той суворий диктатор, який обіцяв спопелити світ? Куди дівся монстр, який зачиняв мене в кімнаті?

   Кронос відклав газету й обвив її талію своїм хвостом, ніжно, але з тією ж непорушною впевненістю, що й раніше. Він притягнув її до себе, змушуючи уткнутися носом у його шию. Від нього пахло теплим каменем, дорогими парфумами й, так, тим самим вівсяним печивом.

 - Той монстр усе ще тут, - прошепотів він їй у саме вухо, і його голос миттєво став хрипким і небезпечно низьким. - Запитай будь-кого в залі ради. Учора я відправив у відставку трьох міністрів тільки за те, що вони сперечалися занадто голосно й заважали мені думати про те, як швидко я хочу повернутися додому до тебе. Просто тепер я знаю, що найвеличніші битви виграються не на полях битв, а тут… у цій кімнаті.

   Його рука ковзнула під шовковий халат Міри, і вона відчула, як по шкірі побігли мурашки. Пристрасть між ними за цей рік не тільки не вщухла, а й набула нових, глибоких відтінків. Кронос навчився бути ласкавим, але його натура хижака нікуди не ділася, він, як і раніше, вимагав її уваги щосекунди, як і раніше, ревнував її до кожної хвилини, проведеної не з ним.

 - Кронос… зараз ранок, - видихнула Міра, коли його губи почали досліджувати чутливу улоговинку на її шиї. - Сейш обіцяв зайти обговорити установку Wi-Fi через магічні ретранслятори…

 - Сейш почекає, - пробурмотів Кронос у її шкіру. - Магія почекає. Весь світ може почекати, поки я не закінчу… інспекцію своєї власності.

   Він підхопив її на руки, халат смішно розпахнувся, оголюючи його покрите шрамами тіло. Кронос поніс її не в спальню, а до величезного вікна, за яким простягалася його імперія.

 - Подивися, - сказав він, притискаючи її до себе. - Усе, що ти бачиш - твоє. Але ти тільки моя.

   Їхній поцілунок був смаком самого життя, яскравим, гарячим і нескінченним. У цьому моменті не було місця титулам чи страхам. Були тільки двоє, які знайшли один одного всупереч законам природи та логіці світів.

   Через пару годин, коли інспекція була завершена, а халати остаточно заплуталися на підлозі, у двері обережно постукали.

 - Брате? Міра? Ви там живі? - пролунав за дверми приглушений голос Риана. - Я тут приніс нову розробку Сейша. Це автоматична чухалка для хвоста з підігрівом. Сейш каже, що це допоможе тобі, Кронос, стати менш дратівливим на ранкових планерках.

   Кронос, лежачи в ліжку й ліниво перебираючи пасма волосся сплячої у нього на плечі Міри, важко зітхнув.

 - Риан, якщо ти зараз не підеш, я протестую підігрів цієї чухалки на твоєму власному носі.

 - Іду! - донеслося з коридору. - До речі, Міра, печиво було смачним! Кронос, ділитися треба!

 - ВІН УСЕ-ТАКИ ЙОГО ЇВ! - вскрикнула Міра, прокидаючись і жартома штовхаючи Кроноса в бік.

 - Я визнаю тільки половину звинувачень! - Кронос перехопив її руки й притис їх до подушки, нависаючи зверху. Його обличчя освітила та сама рідкісна, щира усмішка, яку знала тільки вона. - Решту з’їла Утя. Я бачив, як вона підозріло блищала в місячному світлі.

   Міра подивилася на жовту качечку, яка тепер займала почесне місце на приліжковій тумбі, прикрашена крихітною золотою короною. Утя мовчала, зберігаючи гідність.

   Життя в безодні тривало. Герцогиня Ілларія виїхала в добровільне заслання на північні рудники, де намагалася чарувати місцевого губернатора-медузу. Рада нагів навчилася приймати закони в умовах постійної присутності в залі засідань людської жінки, яка могла в будь-який момент перервати обговорення податку на сіль фразою: «Кронос, ти обіцяв піти зі мною в кіно через портал!».

   Але найголовніше змінилося всередині самого короля. Він більше не боявся темряви у своїй душі, тому що там тепер завжди горіло світло. Він усе ще був жахом для ворогів і жорстким правителем, але вдома… вдома він був нагом у махровому халаті, який крав печиво, сперечався про колір фіранок і любив свою дружину так сильно, що саме серце безодні пульсувало в ритмі їхнього спільного дихання.