Розділ 22. Ревнощі без меж

   Ранок після нічного одкровення Кроноса мав бути просякнутий ніжністю й тихим світлом розуміння, але у долі та у ради десяти хвостів були щодо цього свої, вкрай кепські плани. Міра прокинулася від того, що звичне кільце хвоста Кроноса, яке зазвичай обіймало її дбайливо й надійно, раптово зникло. Замість тепла вона відчула холодний протяг і почула приглушену, але люту перепалку у вітальні своїх тепер уже їхніх спільних покоїв.

 - Це неприпустимо, Кронос! - пролунав різкий, дзвінкий голос, схожий на удар батога по мармуру. - Рада в люті. Твої ігри з цією... зайшли занадто далеко. Ти порушуєш договір трьохсотлітньої давнини!

   Міра, накинувши на плечі шовковий халат, розшитий золотими лусочками, обережно прочинила двері. У центрі вітальні, прямо навпроти Кроноса, стояла ВОНА. Якби у Міри запитали, як виглядає зміїна досконалість, вона б вказала на цю гостю. Висока, з шкірою кольору місячного перламутру й капюшоном, отороченим рідкісною смарагдовою лускою. Наній була сукня, яка більше нагадувала другу шкіру, усипану діамантами. Але головне її хвіст. Він був масивним, сильним і переливався всіма відтінками отруйної зелені.

   Це була герцогиня Ілларія, знатна нага з роду північних кобр, чий родовід був довшим, ніж тунелі безодні. І, судячи з її погляду, Міра в її списку пріоритетів стояла десь між комахою на підошві й брудною плямою на килимі.

 - Ілларія, - голос Кроноса був крижаним, а його капюшон розгорнутий наполовину, явна ознака того, що він ледь стримується, аби не викинути гостю у вікно. - Договори минулого мають значення тільки доти, доки вони не заважають теперішньому. Моя істинна не гра. І я не пам’ятаю, щоб давав тобі дозвіл входити в мої покої без запрошення.

 - Істинна? - Ілларія видала короткий, гавкаючий сміх. - Кронос, не сміши мене. Це магічна помилка. Випадковий спалах аури. Ти король безодні, тобі потрібна пара, здатна витримати твою силу, здатна народити спадкоємців з отруйними іклами, а не ця… рожева личинка, яка здохне від першого ж серйозного похолодання!

   У цей момент Міра вирішила, що декоративне підслуховування закінчено. Вона розпахнула двері й легкою, майже летючою ходою вийшла в залу.

 - Взагалі-то, рожева личинка чудово переносить холод, якщо її вчасно обіймає великий і теплий змій, - заявила Міра, проходячи повз опішілу герцогиню прямо до Кроноса. - Доброго ранку, коханий. У нас гості? А я якраз думала, куди подіти ту прострочену ковбасу Сейша. Здається, я знайшла ідеального дегустатора.

   Кронос миттєво змінився в обличчі. Гнів змінився дивною сумішшю гордості та паніки. Він власницьким жестом притягнув Міру до себе, обіймаючи за талію так міцно, що Ілларія буквально зашипіла від обурення.

 - Міра, це герцогиня Ілларія, - офіційно представив він, хоча в його очах читалося: «Будь ласка, не починай війну прямо зараз». - Вона представляє інтереси північних кланів.

 - І інтереси твого ложа, якщо ти забув, Кронос! - виплюнула Ілларія, її очі звузилися до вертикальних щілин. - Я була обіцяна тобі радою ще до того, як ця дівчисько навчилася ходити! Моя кров сумісна з твоєю. Моя магія доповнить твою. А що може вона? Переставляти меблі й носити жовту гумову іграшку як реліквію? Ти ганьбиш наш вид!

   Міра відчула, як усередині закипає не просто образа, а справжня, якісна жіноча лють. Вона подивилася на Ілларію, на цю бездоганну, холодну красуню, і раптом зрозуміла, що їй не все одно. Раніше вона думала про Кроноса як про проблему, яку треба вирішити. Але зараз, бачачи претендентку на його хвіст, вона усвідомила, що готова видрати очі будь-кому, хто потягнеться до її лускатого диктатора.

 - Знаєте, герцогине, - Міра зробила крок уперед, виходячи з-під захисту руки Кроноса. - У нас є приказка: «На чужий коровай рот не роззявляй». Кронос, звісно, чоловік видний, і хвіст у нього вражаючий, але є одна маленька деталь. Він вибрав мене. Не рада, не договір і не ваша сумісна кров. Він. Вибрав. Мене.

   Ілларія повільно оглянула Міру зверху вниз.

 - Вибрав? Він просто одурманений феромонами зв’язку. Як тільки магія спаде, він подивиться на тебе й побачить… шматок м’яса. Крихкий, недовговічний і марний. Кронос, - вона повернулася до короля, її голос став вкрадливим. - Рада дає тобі три дні. Або ти офіційно представляєш її як наложницю без прав, або ти відправляєш її назад у її брудний світ і виконуєш свій обов’язок перед расою. В іншому разі… почнеться заколот. Північні клани не визнають людську королеву.

   Кронос видав низький, рокочучий звук, від якого затремтіли шибки у вітальні. Його хвіст із гуркотом ударив по підлозі, вибиваючи кам’яну крихту.

 - Заколот? Нехай спробують. Я вистрою їхні голови вздовж лавової річки раніше, ніж вони встигнуть роздвоїти свої язики. Іди геть, Ілларіє. Поки я не забув про дипломатичний імунітет.

   Герцогиня окинула їх останнім зневажливим поглядом, затримавшись на руці Міри, що лежала на плечі Кроноса, і, граціозно звиваючись, залишила покої. Тиша, що запанувала після її уходу, була важкою, як свинець. Кронос стояв нерухомо, його капюшон усе ще був розгорнутий, а дихання важким і переривчастим.

 - Значить, обіцяна наречена? - тихо запитала Міра, відходячи до вікна. - З трьохсотлітньою витримкою?

 - Це нічого не означає, Міра! - Кронос в мить ока опинився поруч, його кільця оточили її, створюючи непроникну стіну. - Це старі політичні ігри. Рада завжди хотіла контролювати лінію успадкування. Ілларія, це просто інструмент.

 - Інструмент із дуже красивою лускою й дуже отруйними аргументами, - Міра відвернулася, дивлячись на магму, що текла внизу. - Вона права в одному, Кронос. Я тут чужа. Я не можу дати тобі магічну міць чи армію півночі. Я можу тільки… - вона запнулася, відчуваючи, як зрадницьки тремтить голос. - Я можу тільки кохати тебе. Але в твоєму світі це, здається, найдешевша валюта.

   Кронос ривком розвернув її до себе. Його обличчя було спотворене болем і люттю.