Розділ 18. Пікнік біля Великого озера

   Велике озеро безодні було місцем, яке одночасно заворожувало й змушувало волосся на потилиці ставати дибом. Це була не звичайна вода, це була густа, синьо-чорна субстанція, насичена магічними солями й мінералами, яка світилася зсередини м’яким бірюзовим світлом. Навколо озера росли плакучі кристали, чиї довгі, схожі на гілки верб паростки опускалися до самої гладі, тихо дзеленчачи при кожному подиху протягу.

   Кронос, вірний своїй обіцянці влаштувати нормальне побачення, вирішив, що пікнік, це саме те, що потрібно людській самиці для повного щастя. Щоправда, у розумінні нага пікнік включав у себе не лише кошик із їжею, а й невеликий загін гвардійців, які затаїлися в радіусі ста метрів, та ретельну перевірку дна озера на наявність плотолюбних кракенів.

 - Ти впевнена, що це… зручно? - запитав Кронос, підозріло косячись на розстелений на камінні плед.

   Сам він напівлежав на піску, його п’ятиметровий хвіст ліниво зарився в дрібну гальку, а торс, оголений до пояса для прийняття водних процедур, лиснів у світлі печерних світил. Кронос виглядав як античний бог, якого помилково схрестили з дуже великою й дуже незадоволеною коброю.

 - Це дуже зручно, Кронос. Це називається відпочинок на природі, - Міра з задоволенням витягнулася на пледі, підставивши обличчя м’якому сяйву кристалів. - Жодних рад, жодних дохлих мишей, жодних уроків усмішок. Тільки ти, я і ця підозріла фіолетова ковбаса, яку Сейш назвав делікатесом.

   Кронос фиркав, і його капюшон злегка здригнувся.

 - Сейш стверджує, що в цій ковбасі достатньо енергії, щоб ти могла пробігти марафон або… ну, не знаю, що ви там у своєму світі робите для розваги. Але я б на твоєму місці не довіряв їжі, яка світиться яскравіше, ніж мої очі.

   Він потягнувся до кошика й виудив звідти фрукт, схожий на суміш граната й їжака. Одним рухом кігтя він розкрив його, пропонуючи Мірі соковиту м’якоть. Його пальці торкнулися її губ, і Міра відчула, як по тілу пробіг струм. Погляд Кроноса миттєво потемнів.

 - Знаєш, - прошепотів він, нахиляючись ближче, так що його жарке дихання змішалося з прохолодою озерного повітря. - Тут, біля води, твоя шкіра пахне по-іншому. Наче ти сама стаєш частиною цієї магії. Мені важко зберігати спокій, Міра. Мій хвіст так і норовить обвити тебе й утягти на саме дно, де нам ніхто не завадить.

 - Знову твої замашки викрадача? - Міра лукаво усміхнулася, відкушуючи фрукт прямо з його рук. - Ми ж домовилися, що сьогодні буде тільки романтика. Жодного кіднепінгу.

 - Романтика, це дуже виснажливо, - зітхнув Кронос, але його рука вже ковзнула по її талії, притягуючи дівчину до себе. - Я відчуваю, як твоє серце б’ється швидше. Це через мене чи через те, що ти боїшся води?

 - Я не боюся води, - фиркала Міра. - Я чудово плаваю. Я була чемпіонкою школи з кролю, між іншим.

   Кронос підняв брову, і в його очах спалахнуло те саме лукаве мерехтіння, яке Міра так любила.

 - Кроль? Це якийсь вид дрібного гризуна? Ти плаваєш як гризун?

 - Це стиль плавання, лускатий ти невігласе! - Міра схопилася на ноги, сердита його недовірою. - Хочеш подивитися? Я покажу тобі, що таке людська швидкість!

   Вона швидко скинула легку верхню сукню, залишившись у тонкій сорочці, яка в цьому світі заміняла купальник. Кронос завмер. Його зіниці розширилися до межі, заповнюючи всю райдужку. Він дивився на ізгин її спини, на білизну шкіри, що контрастувала з чорним піском, і його хвіст мимоволі напружився, вгризаючись у гальку.

 - Міра… я б не радив… - почав він, але було пізно.

   З криком: «Дивись і вчися!» Міра розбіглася й ефектно стрибнула у воду.

   Озеро прийняло її прохолодними, густими обіймами. Однак Міра не врахувала одного: магічна вода безодні мала щільність, відмінну від підмосковних водойм. Вона була важкою, як рідкий кисіль, і в ній містилися зависі кристалів. Варто було Мірі зануритися, як вона відчула, що її рухи стали в’язкими, а сорочка, намокнувши, потягнула її вниз, наче свинцева броня.

   Міра спробувала виринути, але заплуталася у власному волоссі й довгому подолі. Замість витонченого кролю вийшло щось, що нагадувало конвульсії тонучого горобця.

 - О боги, вона тоне! - Кронос підскочив так, ніби під ним вибухнув вулкан.

   Його реакція була миттєвою. Для нага вода була рідною стихією, але вигляд тонучої істинної вимкнув у його голові залишки логіки. З потужним сплеском, який підняв хвилю заввишки в два метри, Кронос увійшов у воду. Його хвіст запрацював як потужний гвинт, збиваючи бірюзову гладь у піну.

   Міра тільки встигла відплюнутися від солоної води, як відчула, що її підхоплюють величезні, сильні руки. Секунду потому вона була буквально вирвана з води. Кронос, чиї очі горіли лютим бурштиновим вогнем, притис її до своїх мокрих грудей так сильно, що в неї перехопило подих.

 - ТРИМАЙСЯ! Я ТЕБЕ НЕ ВІДПУЩУ! - ревів він на всю печеру. - СМЕРТЬ ВОДІ! Я ВИП’Ю ЦЕ ОЗЕРО, ЯКЩО ВОНО ЩЕ РАЗ ТЕБЕ ТОРКНЕТЬСЯ!

 - Кронос… пусти… я просто плавала! - намагалася прохрипіти Міра, але Кронос уже мчав до берега, врушачи хвостом дно й піднімаючи хмари мулу.

   Він вискочив на пісок і, не зупиняючись, рухнув на нижні кільця, продовжуючи судорожно обмацувати Міру на предмет пошкоджень.

 - Ти дихаєш? Ти жива? Чому ти не ворушишся? Сейш! Лікаря! Я вб’ю це озеро! Я засиплю його камінням до завтрашнього ранку!

   Міра, мокра, обліплена тванню й бірюзовим піском, нарешті змогла відсторонитися. Вона подивилася на Кроноса. Король безодні виглядав епічно. Мокре волосся обліпило обличчя, корона з’їхала на потилицю, а на плечі висіла маленька, сяючий фіолетовий равлик, яка явно не розуміла, що відбувається.

 - Кронос… - Міра почала заходитися тремтінням. Не від холоду, а від реготу. - Кронос, подивися на себе.

 - Мені плювати на себе! - він трусив її за плечі. - Ти ледь не загинула в цій бездонній калюжі! Твій кроль, це найжахливіший спосіб самогубства, який я бачив!