Розділ 16. Подарунки з каверзою

   Після того як Кронос офіційно оголосив Міру своєю здобиччю перед усією радою десяти хвостів, атмосфера в королівському замку змінилася безповоротно. Якщо раніше придворні наги дивилися на неї як на дивний, можливо, небезпечний біологічний експеримент, що випадково потрапив у їхній холодний і впорядкований світ, то тепер вона стала об’єктом колективного, лякаючого й абсолютно недоречного обожнювання. У нагів існував вельми специфічний кодекс залицяння, що сягав корінням у ті доісторичні часи, коли їхні предки ще не носили розшитих золотом шовків, не будували величних міст і не обговорювали податки, а просто повзали по первісних болотах у пошуках білкової їжі та відповідних каменів для линяння.

   Для нага виявити увагу до істинної свого короля означало не просто ввічливість, це був спосіб засвідчити шану самому монарху через його скарб. Але проблема полягала в тому, що уявлення про прекрасне у холоднокровних хижаків і у дівчини з світу людей не збігалися приблизно на сто відсотків зі ста можливих.

   Міра прокинулася від дивного, вологого шелесту біля самого узголів’я свого величезного ліжка. Світло магічних кристалів у спальні було приглушеним, забарвлюючи кімнату в глибокі індигові тони й створюючи затишну напівтемряву, яка зазвичай налаштовувала на романтичний лад. Однак її внутрішній радар, за останні тижні налаштований на зміїні дивацтва, вже на повну сигналізував про наближення чогось екстраординарного.

 - Кронос, якщо ти знову вирішив використати моє ліжко як абразив для линяння або залишив тут свою стару луску, я клянуся, я подам на розлучення, якого у нас ще не було, і переїду жити до Сейша в лабораторію. Там хоча б пахне формаліном, а не сирістю, - пробурмотіла вона, не розплющуючи очей і солодко потягуючись під важкою шовковою ковдрою.

   Відповіді не було. Замість глибокого, вібруючого голосу короля, який зазвичай відгукувався десь у районі її хребта, пролунало горде, майже урочисте шипіння і тихий звук чогось важкого й м’якого, що ляпнулося прямо на її подушку, за пару сантиметрів від її щоки.

   Міра прочинила одне око, очікуючи побачити принесений слугами сніданок, рідкісну квітку або, на гірший випадок, чергову масивну ювелірну брязкальце, якою Кронос любив позначати свою територію. Але те, що вона побачила в передсвітанкових сутінках, змусило видати звук, який, імовірно, міг би розколоти стіни замку й викликати позаплановий землетрус.

   На її білосніжній, розшитій вручну мереживом наволочці, акуратно викладені в ряд за зростом, лежали три… дохлі миші. Жирні, сірі, з акуратно складеними лапками й довгими рожевими хвостами. Вони виглядали підозріло свіжими, з блискучою шерсткою, і, судячи з їхніх безтурботних мордочок, були впіймані з неймовірною любов’ю та професіоналізмом.

 - А-А-А-А-А! ЩУРИ! ГЕНОЦИД! КРОНОС, НАС АТАКУЮТЬ ГРИЗУНИ-ЗОМБІ! - Міра буквально злетіла над ліжком, заплутуючись у простирадлах, і в один неймовірний стрибок опинилася на спинці масивного різьбленого крісла, притискаючи до грудей гумову Утю як єдиний, хоч і марний, щит проти сил темряви.

 - Це не щури, володарко, - пролунав розчарований, навіть злегка ображений голос із густої тіні за балдахіном. - Це добірні полівки з південних продовольчих погребів. Я особисто вистежував їх три години в повній темряві, використовуючи тільки теплове бачення і свою природну хитрість.

   З-за важкої оксамитової штори показався гвардієць Шш-Трак, той самий гігантський наг із обличчям незадоволеного бульдога, якому Міра вчора мала необережність усміхнутися в бібліотеці. Його капюшон був розгорнутий від гордості, а кінчик масивного хвоста дрібно й радісно підсмикувався, як у кота, що приніс господарю свого першого горобця.

 - Ви… ви принесли мені дохлих гризунів? У ліжко? - Міра відчувала, як її ліве око починає жити власним життям і нервово сіпатися в такт хвосту гвардійця. - Шш-Трак, я, звісно, ціную ініціативу, але в моєму світі це вважається або оголошенням біологічної війни, або ознакою того, що у тебе дуже дивні смаки в подарунках!

 - Вища знак уваги, - гордо прошипів Шш-Трак, схиляючись у глибокому, шанобливому поклоні, від якого його обладунки гучно брязкали. - У нашій давній культурі принести свіжу здобич істинній короля означає визнати її право на найкращий шматок. Я хотів показати свою відданість вашій... грації. Вони дуже поживні, володарко. У них багато заліза. Якщо хочете, я можу сходити за ножем і здерти з них шкіру прямо тут, щоб вам було зручніше...

 - Іди! Іди негайно і забери свої вітаміни з собою! І подушку забери! І взагалі, залиш приміщення, поки я не почала кидатися магічними артефактами! - Міра запустила в нього капцем із пухнастим помпоном. - Кронос! Кронос, де ти, коли твої підлеглі намагаються перетворити мою спальню на філію зоологічного музею?!

   Гвардієць, який виглядав так, ніби йому щойно плюнули в саму душу, дбайливо зібрав мишей у долоню, гірко шиплячи під ніс щось про невдячних ссавців, які не цінують свіжину, і безшумно вискочив із кімнати.

   Але це було тільки найпершим початком великого й жахливого полювання на людську самицю. Увесь замок, натхненний прикладом Шш-Трака та вчорашньою полум’яною заявою Кроноса, вирішив, що за Мірою потрібно залицятися за всіма канонами зміїного етикету. А оскільки Кронос тимчасово відлучився на далекі рубежі, щоб особисто надавати по хвостах якомусь бунтівному барону, що зазіхнув на постачання дорогоцінних каменів, брати короля та придворні аристократи розгорнулися на повну, змагаючись в оригінальності.

   Варто було Мірі, яка все ще перебувала в легкому шоці, вийти зі своєї кімнати в надії знайти хоч краплю кави, як її перехопив Риан. Бірюзовий принц виглядав як завжди бездоганно. Його луска сяяла після ранкового пілінгу, а на губах грала та сама порочно-чарівна усмішка, за яку в світі Міри давали або довічний термін за шахрайство, або головну роль у голлівудському блокбастері.

 - О, прекрасна Міра, перлина нашого похмурого підземелля! - він перегородив їй шлях, витончено й плавно звиваючись усім своїм п’ятиметровим тілом. - Я чув, ці неотесані гвардійці намагалися нагодувати тебе грубою, вульгарною їжею. Яка дрімуча невігластво! Я приніс тобі справжній подарунок, гідний твоєї тонкої, вишуканої і такої... теплокровної натури.