Пухнастик і колючий клубочок заздрості

У затишній хатинці біля старого дуба жив маленький зайчик на ім’я Пухнастик. Він був веселим, добрим і дуже любив майструвати. Із гілочок, листя та жолудів зайчик створював човники, вітряки й навіть крихітні будиночки.

Одного ранку Пухнастик почув музику й визирнув у вікно. На галявині зібралися лісові мешканці, а посеред них стояла білочка Іскринка. Вона тримала великий кошик, прикрашений червоними ягодами та золотим листям.

— Подивіться, який чудовий кошик сплела Іскринка! — захоплено вигукнула сова Софія.

— Який гарний! — заплескало лапками ведмежа Топко.

— Справжній витвір мистецтва! — додала лисичка Руся.

Іскринка усміхалася, а Пухнастик відчув у грудях дивний колючий клубочок.

«А мої вироби ніхто так не хвалить», — подумав він.

Зайчик підійшов ближче й уважно оглянув кошик.

— Нічого особливого, — пробурмотів він. — Я теж міг би такий зробити. Навіть кращий!

Іскринка здивовано глянула на друга.

— Справді? Тоді можемо сплести кошик разом. Я покажу тобі як.

— Не потрібно! — різко відповів Пухнастик. — Я й сам усе вмію!

Він повернувся додому, зібрав довгі гілочки й почав плести. Та гілочки постійно вислизали з лапок. Кошик виходив то кривим, то надто вузьким, а потім узагалі розсипався.

— Нерозумні гілки! — сердився зайчик. — І в Іскринки кошик не такий уже й гарний!

У цей момент до хатинки прилетіла сова Софія.

— Чому ти такий сердитий? — запитала вона.

— Бо в мене нічого не виходить! Усі хвалять тільки Іскринку. Вона все вміє краще за мене!

Сова сіла поруч.

— Здається, до тебе завітала заздрість.

— Заздрість? — Пухнастик насторожено повів вушками.

— Так. Вона з’являється, коли ми бачимо чужий успіх і думаємо, що самі недостатньо хороші.

— Я не хочу заздрити, — тихо сказав зайчик. — Це відчуття колюче, наче будяк.

— Прогнати його силою важко, — пояснила Софія. — Але можна послухати, про що воно тобі говорить.

Пухнастик замислився.

— Мабуть, я теж хочу, щоб друзі помічали мої старання.

— Тоді розкажи їм про це. А ще пам’ятай: якщо хвалять когось іншого, це не означає, що ти став менш талановитим.

Наступного дня в лісі почалася сильна злива. Струмок біля галявини розлився, і вода підхопила кошик Іскринки.

— Мій кошик! — вигукнула білочка.

Пухнастик побачив, як він пливе до глибокої річки.

— Я його врятую!

Зайчик швидко приніс свій човник із кори, прив’язав до нього довгу мотузку й обережно опустив на воду. Течія закрутила човник, але Пухнастик вправно керував ним. За кілька хвилин човник наздогнав кошик. Зайчик підтягнув мотузку — і врятований кошик опинився на березі.

— Ура! — закричали звірята.

— Який чудовий човник! — похвалила Руся.

— І як вправно ти ним керував! — додав Топко.

Іскринка міцно обійняла Пухнастика.

— Дякую! Без тебе я втратила б свій кошик.

Колючий клубочок у грудях зайчика почав танути.

— Вибач, що вчора сказав, ніби твій кошик негарний, — зізнався він. — Насправді він мені дуже сподобався. Просто я заздрив, бо всі тебе хвалили.

— Дякую, що сказав правду, — відповіла Іскринка. — Твій човник теж прекрасний. Ми просто вміємо робити різні речі.

— Навчиш мене плести кошики? — запитав Пухнастик.

— Звичайно! А ти навчиш мене майструвати човники.

Відтоді друзі часто працювали разом. Іскринка навчила зайчика переплітати гнучкі гілочки, а він показав їй, як робити вітрила з листя.

Пухнастик зрозумів: чужий талант не забирає твого власного. А заздрість стає меншою, коли чесно говориш про свої почуття, радієш за друзів і не боїшся в них учитися.

А колючий клубочок? Іноді він ще з’являвся. Та тепер зайчик знав, як перетворити його на цікавість, натхнення і нову дружню пригоду.