3

Даніелл

«ти програв»

Вечір наближався, забарвлюючи собою небо, у рожеві та фіолетові кольори. Тихий, літній вітерець пестив наші обличчя. Навколо нас, панував веселий галас дітей та підлітків. Ми часто гуляли у парку розваг, це місце віддавало дитинством та безтурботністю, що вже ніхто не зможе повернути.

Я тримав у долонях тендітну, худеньку руку. По-лівий бік йшла моя дівчина. Аура була моїм всесвітом. Ця дівчина заставляла мене відчувати багато емоцій, проте серед них ніколи не було негативних. Вона дивилася на мене своїми великими, зеленими очима, в яких я бачив такий великий світ. Її кудряве волосся персикового кольору привертало увагу, адже вона була неймовірно гарна, а посмішка засліплювала усіх довкола. 

- Не дивися на мене так! Вона набурмосила обличчя, хоча я розумів що їй просто ніяково.

- Ех... Мені не хочеться тобі відмовляти, проте я не можу не дивитися "так"

І це була правда, відірвати від неї погляд, було доволі важко.

- А, то ось як ти мене любиш... Моя маленька маніпуляторка. Чорт, як ж я її люблю, вона й уявити не може.

- Так-так, я тебе не люблю, ти мене розкусила... - Я посміхнувся їй ще ширше. - А знаєш чому?- Не давши їй часу на відповідь, я промовив. - Бо я тебе кохаю.

Її очі засяяли, а я знову не міг відвести очей. Проте чомусь у них ще щось спалахнуло. Сум? Чи можливо розчарування?... Аура нічого не сказала, а я нічого не запитав, роду "щось трапилося?" А просто вирішив перемкнути тему.

- Тобі скоро 18. Куди і як збираєшся?

Моя дівчина не француженка, Аура італійка. Проте її батьки розлучилися вже давно і її мама з маленькою дівчинкою на руках, приїхала сюди, щоб почати нове життя.

Вона знуджено зітхнула, відвівши від мене погляд.

- Я... Вона чи то не могла підібрати слова, чи просто не хотіла, проте мені це не сподобалося. Я рідко чув її такою невпевненою.

- Щось не так? Все гаразд?

- Для мене, гаразд. Це справді вигідна мені пропозиція, але...

Пропозиція? Цікаво що на цей раз.

- По-правді, мені сьогодні прийшов лист. Лист з Італії, від мого тата. Вміст був такий ж як і завжди: « Доню я скучаю» «Доню, рости щасливою» «Доню як мама?». Проте також у ньому йшлося про мого двоюрідного брата та його компанію. Ненадто відома, проте прибуткова. І... Брат готовий взяти мене після вісімнадцятиріччя до себе. Каже знайдеться робота і для мене. А ти мабуть і сам розумієш та знаєш моє положення...

Я розумів до чого вона хилить, від чого мене скрутило всередині. Компанія її брата у Італії, а отже вона готова туди поїхати.

- Я не хочу від тебе віддалятися. Справді не хочу! Але розумію що ми не можемо залишитися разом в одній країні... У тебе велике майбутнє, я не хочу щоб, ти через мене покинув тут навчання, але я й хочу заробляти, щоб якось забезпечити себе та свою сім'ю...

- М... Можливо й не обов'язково, заробляти тобі, я зможу заробити. Я старатимуся отримувати стільки, скільки тобі вистачить та ще й лишиться!

Я бачив у її очах блиск сліз. Я готовий уже зараз її забезпечувати, була б вона лишень не такою. Аура не любить коли їй каву купують. Ненавидить коли за неї платять чи дають щось за дарма.

- Дені. Ми вже говорили на цю тему. Я не збираюся так жити, я не хочу бути для тебе возом ззаду. - Невже вона не розуміє що я сам хочу її забезпечувати, показати своє кохання, що я готовий допомогти їй... - Я тебе кохаю, але розумію що стосунки навідстанні - погана ідея. І цілком можливо, що ми охолонимо один до одного, навіть не хочачи цього.

Вона нарешті повернула до мене погляд і я пошкодував що хотів бачити її очі. Як же боляче їх бачити такими. Я розумів, що вона каже правду. Нам не вийде зберегти такі стосунки на відстані, а випробовувати це, я не хочу.

- Ауро, будь ласка! Я не встиг договорити далі, вона піднялася навшпиньки та поцілувала мене. Губами лиш доторкнулася, до моїх. Так ніжно, так коротко, проте багатослівно.

Це був наш з нею останній поцілунок. Аура втекла в той вечір, а я ненавижвся прийти швидше. Через два дні її вже в Франції не було. Про лист вона збрехала, він прийшов раніше. Вона вже давно вирішила що не залишиться зі мною тут, а її речі вже давно були спаковані. Про все це я почув від її мами, адже я був у неї вже заблокований усюди. Деякий час я не ходив на навчання та на підробіток. Я увесь час проводив у телефоні, лежачи в ліжку. Міг день нічого не їсти. Я би міг пропасти. Та згодом я прокинувся з думкою, що Аура повернеться. Повернеться бо все таки довіриться мені. І що ж вона побачить? Хлопця який гниє у своїй маленькій квартирі? Я не хочу її розчарувати!

○○○

Сьогоднішній час

Світанок. Я вже не спав, але з ліжка ще не встав. З алкоголем, очевидно не перебрав, на цьому вже гарний початок. Я дивився у білосніжний потолок, роздумуючи над своїми вчорашніми словами.

«Меладі Дамур, немає ні таланту, ні смаку у цій справі.»

Що ж... Я нагло збрехав. Її стиль мені справді подобався. Меладі важко назвати сучасною, проте і не старомодною. Кожна її колекція була схожою до попередньої, переважно кольоротипом. Темні або ж білі. Переважно довгі. Проте скільки би раз я не казав, що це остання сукня чи костюм які попри кольори та стилі оригінальні, ця дівчина кожен раз мене дивує. Але ж і сама вона така ж елегантна як і її роботи. Довге чорне як вороняче пір'я волосся. Високий, модельний зріст та худенька талія. Деякі її вважають еталоном краси і я цілком розумію чому.

З моїх роздумів мене вириває занадто гучний дзвінок. Будильник. Вже час ставати.

Спустившись сходами на перший поверх, на кухню, я помітив як і зазвичай, вже приготований сніданок. Сьогодні ж це омлет, або сирна запіканка. Пройшовши до столу, та сівши, я почув ззаду якийсь шум. Рух, а точніше кроки. Я повернув голову та побачив в дверях домогосподарку Марію. У неї був як і завжди гострий погляд, але сьогодні він був точно готовий вцепитися у мене зубами.

- Доброго ранку, Маріє! Я постарався посміхнутися.