1

                  «ніхто, не повірив...»

                         Меладі

За вікном не вщухала злива. Вітер хитав та не давав спокою деревам. Люди бігали по вулицях з парасольками, хоча це не дуже рятувало. Давненько тут не було дощу. Я навіть раділа такій погоді. Що не схвалили би, інші. 

На старенькому телевізорі йшли уже мені набридлі мультики, проте це єдине що було цікавішим за фільми про космос, які я не навиділа та не цікавилася. Я сиділа за невеличким столиком, то малюючи пишну, бальну сукню, то споглядаючи одним оком, на мультик. Дешеві кольорові олівці, були розкидані по усьому столику. Лампочка нервово світилася, мерехтячи. Мабуть таки, через негоду. Я була вдягнена у світло-зелену піджаму, це вже була осінь, тому ставало все холодніше з кожним днем. Поки що, у школі були канікули, проте за тиждень ми знову повернемося до нудних уроків. Я не любила школу, не любила через багато причин, але це нікого не цікавило, адже я як і інші, маю пізніше чимось заробляти на шматок хліба. Так казала мама, я заперечувала, адже уявляю своє життя багатим та таким яким, хочу того я. 

У дома не було нікого, адже батьки на роботі. Мені було до нестями нудно... Я прекрасно розуміла що, щоб ми могли мати щось їсти, чи купляти мені нові олівці, потрібно працювати, проте також я не хотіла кожен день сидіти до вечора у квартирі, чекаючи когось. 

Дивлячись на мій малюнок, я відчула якусь гордість. У мене багато таких малюнків. Я любила цю справу і на мою думку у мене виходило не погано. Я навіть думала про те, щоб у майбутньому бути кимось хто, створює одяг, модельєром. Бачила та захоплювалася тими тітками, які виходили на довжелезні подіуми, просто показатися автором усіх нарядів, в яких проходили потім моделі. Проте мама каже що це все дурня і я не зможу бути такою. А тато не сприймає мене в серйозному сенсі. " Тобі всього лиш 7 років" " у нас не достатньо коштів, щоб ти змогла вчитися де хочеш" "ти ще передумаєш". Попри ці слова, мене ця мрія не покидає і я вірю що мій одяг подобатиметься іншим. Коли я так сказала їм учора, ніхто не повірив. 

○○○

Ніхто, не повірив мені тоді. Також ніхто й не посмів вибачитися переді мною. 

Дивлячись зараз на себе у дзеркало, у високу, елегантну дівчину, я бачу успіх та славу. Зусилля та досягнення.

У Парижі мене обожнюють. Усі дівчатка та хлопці, яким вдавалося на мене працювати, здійснювали найзаповіднішу мрію. Це те до чого я йшла усе своє життя. Немає людини, яка би не знала Меладі Дамур. Можливо не кожен цікавиться модою, не кожен помічає одяг, з моїми підписами, але кожен хоч раз у житті чув це ім'я у Франції, по радіо, від друзів, знайомих, по телевізору, та навіть на звичайній вулиці. Відомі актори з якими я мала співпрацю, опісля ніколи не були розчарованими, а лише ставали популярнішими. 

На мені чорна, облягаюча сукня, яка підкреслює мою фігуру. Широкі бедра та витончена талія. Макіяж зроблений професійними візажистами. Довге, чорне волосся спадало мені на спину. Срібна біжутерія виблискувала на моїй шиї, руках та вухах, що надавало казковості. Я задоволено всміхаюся собі, підкліпуючи одним оком, обіцяючи знову запалити цей вечір. 

Ззаду підійшла моя помічниця, тримаючи в руках якісь папери та документи. 

- Через 5 хвилин, Рік ввімкне ефекти та звук, якщо ви ще не готові - тільки скажіть. 

 Кетт люба, чи готові дівчата до виходу? Вона кивнула та всміхнулася мені. 

Кетт, моя права рука, вже років 5 як. Розумна та має потенціал. Від неї я отримую найбільшу підтримку та довіру. Її руде, кудряве волосся, привертало увагу, багатьох людей, що стало й для мене кроком, взяти її до себе на роботу. Тоді я ще не знала про її вигадливу фантазію та розум.

- Тоді, постараймося через 5 хвилин, зачарувати всіх, хто є у цій залі. У відповідь я побачила впевнену в собі, ні, впевнену в нас дівчину. В melois.

Ми ритмічно розвернулися та рушили до невеличких, білих дверей, стокочучи каблучками. Довкола бігали працівники, перевіряючи техніку, моделі, звук. 

Ось ми уже стоїмо, прямо закулісами, чекаючи знак виходу. Мене пробиває хвилювання зсередини, проте цього не можна показувати. Голосний біт, прокинувся по усіх колонках у залі, і я впевнено випрямилася, та попрямувала на подіум. У цю ж мить мене зустріли гучні оплески, музика супроводжувала мої кроки. А я усміхалася та позувала. Навколо все блищало та спалахувало, камери ловили кожен мій рух. Дійшовши до кінця, я подивилася на зал, зачекавши на хоч якусь тишу. 

- Добрий вечір, Париже! Мікрофончик зачіплений за вухо, залунав на все приміщення. 

- Сьогодні, важливий день, як і кожен, на моєму показі! Я рада бачити кожного присутнього на цьому заході! Кожному вдячна та кожному бажаю незабутніх відчуттів, від вашого слідства за історією моди! Бренд melois вітає та презентує! Розвернувшись я швиденько побігла, деколи роблячи паузи для камери, за цей час, вже повиходили ведучі, які продовжать початок. Згодом мої дівчатка виходитимуть на подіум. Опісля я та інші учасники сьогоднішнього показу, вийдемо подякувати та вклонитися. На цьому показ не закінчиться, адже потім на нас чекатимуть камери та журналісти, які благатимуть про інтерв'ю, всі вони отримають відповідь "можливо, колись, я все таки знайду на це час, та зустрінуся з вами" на цьому, вони зрозуміють відмову. Будуть розмови з видатними людьми, до яких мене також відносять. Адже, я людина, яку у мій молодий вік, ще ніхто не закритикував та не посмів. Я сама дивуюся, чи не сон це все? Мене називають матір'ю моди. Проте я впевнена, що є багато і інших крутих та талановитих людей.