11. ЧИ МОЖЛИВЕ ОДУЖАННЯ?

Я лёг на сгибе бытия,

На полдороге к бездне,

И вся история моя —

История болезни.

Володимир Висоцький.

Зараз, коли пишуться ці рядки, у світі активно обговорюють ініціативу (яка визріла, зокрема, у США) щодо відмови від патентного захисту вакцин від корона вірусу. Мовляв, це пришвидшить вакцинацію в усьому світі.

Насправді, не пришвидшить. Наявність патентів та ліцензійних умов не завадило налагодити виробництво ряду вакцин у Індії, Кореї, інших країнах. Існуючий дефіцит вакцин обумовлений нестачею суто виробничих потужностей та організаційними моментами. Йдеться про інше: про бажання позбавити, під красивим приводом, тих, хто, власне, розробляє ці вакцини, плодів їхньої інтелектуальної праці (та інвестицій у цю розробку теж).

Виникає питання: чи будуть корпорації вкладатися у таку розробку наступного разу? Чи при появі нових штамів цього корона вірусу, чи при наступній епідемії… Бізнес, якщо це невідомо тим, хто дотримується лівої ідеології, працює заради прибутку. Якщо прибутки відбирають, він просто не буде цим займатися. А держава, будь-яка, навряд чи зможе виконати ці ж завдання з такою ж ефективністю. Уся історія СРСР є тому прикладом.

Навіщо ми згадуємо про це?

Бо ті, хто бажав би побудувати життя людства по штучних ідеологічних лекалах, теж відчувають загрозу.

Тенденції, коли міркування «охорони  навколишнього середовища» відступають на другий план, коли йдеться про безпеку (у тому числі епідеміологічну), відчуваються самими «зеленими». Які висловлюють невдоволення. (Як це так? Люди, виявляється, хочуть жити та не хворіти!)

Прибічники спільного користування речами, замість власності (ті, хто такими залишаються), відзначають падіння популярності подібної практики.

«Урбаністи» та ті, хто займається розвитком громадського транспорту розуміють, та пишуть про це, що пандемія «завдала удару» громадському транспорту, через падіння пасажиропотоку, обумовлене не лише зменшенням кількості тих, хто пересувається (внаслідок поширення практики віддаленої роботи), але й збільшенням частки тих, хто віддає перевагу транспорту індивідуальному. Вони, там, де знаходяться при владі, й намагаються пришвидшити проведення своєї лінії на утиск автомобілістів. Поки є можливість.

Аналогічним чином, фахівці з неру4хомості, у тому числі й міської, відзначають тенденцію, коли ті, хто волів жити у місті, переїздять у заміські будинки. Чому сприяє можливість повністю чи частково працювати віддалено, але, з іншого боку, такая ситуація вимагає наявності й особистого транспорту навіть в тих, хто раніше його не мав та, можливо, не бажав.

Є ще така цікава категорія людей, яка вважає особисте спілкування не лише благом, але й обов’язковим, незалежно від бажання. Те, що серед людей досить велика частка інтровертів, їх не цікавить. Вони теж відчувають кризу самої концепції побудови життя на принципах постійного та колективного спілкування.

Проблема у тому, що усі ці люди, протягом кількох десятиліть, накопичували свою присутність у владі (у демократичних країнах), у освіті, - а це формує підходи на покоління вперед, - а також серед спеціалістів з архітектури, розробки тієї чи іншої техніки, тощо.

Частина цих людей, як влучно зауважує Юлія Латиніна, мають можливість існувати лише у випадку, якщо займають нішу таких собі «комісарів» з впровадження відповідних ідеологій. (Її статтю «Заблудились в трех нарративах» дуже рекомендую до прочитання.[1])

Як ті, хто із зменшенням впливу таких ідеологій втрачають можливість існувати у якості таких «комісарів», так і просто фанатики, будуть, природно, опиратися цим процесам. Навіть, якщо чудово бачать небезпеку усіляких колективістських практик для здоров’я населення. Навіть, якщо будуть бачити, що це відбирає життя. (Ми, мешканці країни, де комуністи були при владі, знаємо, як вони ставилися до ідеологічних опонентів, та взагалі до необхідності жертв в ім’я впровадження своїх ідей у практику.)

Іноді читаєш новини – й складається враження, що увесь світ страждає на роздвоєння особистості. Коли потреби безпеки диктують те, про що ідеться у цій книзі, - хтось продовжує казати про розвиток громадського транспорту та обмеження використання приватного, про "смарт-житло», тобто – житло малої площі (де люди постійно будуть перебувати у одному приміщенні), про роботу у коворкінгах (де теж постійно чужі одне одному люди постійно перебувають у одному просторі), про впровадження нових екологічних нормативів… І, звісно, про обмеження впливу «капіталістичних» корпорацій.

Те, з чого ми розпочали цей розділ, - спроба позбавити розробників вакцин від корона вірусу захисту інтелектуальної власності, - вкладається у цю тенденцію.

Очевидно: якщо таке відбувається, з ідеологічних причин, - то відбувається всупереч реальним потребам мільйонів людей, які відчувають необхідність у тому, щоб якомога більше забезпечити себе індивідуальним простором: вдома, під час пересування, на роботі… У тому, щоб мінімізувати очне спілкування з іншими людьми, якщо його можна уникнути, та перебування разом із ними.

От ми й підходимо до питання: від чого ж залежить, яка тенденція переможе?

Очевидно, що від двох речей. По-перше, - від того, який період часу сам корона вірус буде залишатися небезпечним, який час заходи безпеки будуть впливати на наше повсякденне життя. Сьогодні видається, що, незважаючи на появу вакцин,, ця ситуація збережеться, принаймні, кілька років.