6. НА ЧОМУ МИ БУДЕМО ЇЗДИТИ?

Произошёл необъяснимый катаклизм:

Я шёл домой по тихой улице своей —

Глядь, мне навстречу нагло прёт капитализм,

Звериный лик свой скрыв под маской "Жигулей"!

Я по подземным переходам не пойду:

Визг тормозов мне — как романс о трёх рублях.

За то ль я гиб и мёр в семнадцатом году,

Чтоб частный собственник глумился в "Жигулях"!

Володимир Висоцький.

Нещодавно Інтернетом пройшла новина: мовляв, у багатьох європейських країнах епідемія сприяла підвищенню попиту на велосипеди. Деінде – у кілька разів, аж до утворення дефіциту. Дехто з лівих, яким дуже не подобається приватний автомобіль, дуже зрадів. Але, гадаю, даремно.

Причина попиту на велосипеди, - а їх користувачів стає більше й в Україні, - не у втраті привабливості автомобілем, ні. Причина в іншому: багато хто став побоюватися користуватися громадським транспортом. Автомобіль вони не можуть придбати швидко – або через економічні причини, або через те, що свого часу не подумали про отримання посвідчення водія. Та бачать у велосипеді хоча б якийсь, можливо, тимчасовий, вихід.

Трохи пізніше ми побачимо, що велосипед – нішове рішення, у такій якості має право на існування; але у більшості випадків замінити автомобіль він не може.

Але розпочнемо з суті.

Вище вже було вказано, що приватний автомобіль – одна з речей, які дуже не до вподоби лівим усіх мастей. Є така цікава закономірність: чим лівіша влада у країні, тим більш несприятливі умови створюються для автовласників. Аж до фактичної відсутності інституту приватного автомобіля у Північній Кореї. Ну, а як було із цим у СРСР, багато з нас іще пам’ятає. Із якими складнощами було пов’язане саме придбання автомобіля (багаторічні черги на нові машини), експлуатація, та навіть ставлення тих, хто автомобіля не мав. До речі, останнє таким і залишилося багато у чому. Але це – окрема тема.

Один з модних лівацьких напрямків – так звані ідеологічні «урбаністи» (не плутати з наукою про побудову міст). Які й стали ворогами автомобіля. Чому?

Основна їхня теза полягає у тому, що,  мовляв, люди, які пересуваються автомобілями, «займають більше місця», ніж користувачі громадського транспорту чи тих же велосипедів. Але, насправді, вони навіть не обмежуються автомобілями. Це ж їхні ідеї про маленькі «смарт» квартири, і тому подібне. Ідея, «щоб людина займала менше місця», стала для них провідною.

А що таке – людина, яка займає менше місця?

По-перше, споконвіку територія, яку займає людина, - земля, житло, місце роботи, і таке інше, - це був показник успішності людини, і не просто показник, а результат. Про це я писав колись у окремій статті.[1] Повторюватися тут не буду.

Але справа не лише у цьому.

«Людина, яка займає менше місця», - це людина, яка повністю позбавлена особистого простору. Таке існування саме по собі є вкрай некомфортним. Але ліві прагнуть змусити людей до такого не просто так. Людину, яка позбавлена особистого простору у найбільшій можливій мірі, простіше контролювати. Простіше визначати, як їй жити, в усіх аспектах, простіше «громаді» диктувати їй свою волю. Людина ніде не залишається сама.

Тобто – людина максимально знаходиться у контакті з іншими. Якраз те, що у контексті епідемії найбільш небезпечно.

Друга причина, чому ліві не люблять особистий автомобіль, ще простіша. У чому полягає сутність соціалізму, якими красивими словами ти його не називай? У тому, що суспільство чи держава контролюють людину та визначають за неї якнайбільше. Людина позбавлена можливості ухвалювати самостійні рішення. Людина позбавлена особистої ініціативи, й не лише економічної…

Подобається це комусь чи ні, але особистий транспорт у будь-якому його вигляді – це свобода та незалежність. Супротивники часто іронізують над цим, викладаючи фотографії заторів. Але саме так і є з точки зору самої ідеї. Адже той, хто користується транспортом власним, так чи інакше, сам обирає, коли та куди їхати, - він не залежить від розкладу та маршрутів, які обирає хтось інший, він не має необхідності підлаштовуватися під них. Він вирішує це сам. Він обирає, коли саме та куди саме йому пересуватися. Та з ким (або самому) – теж. Врешті-решт, він і керує процесом руху теж сам, а не покладається у цьому на когось, - він сам ухвалює усі рішення. Це якраз те, що будь-який громадський транспорт заперечує на рівні самої ідеї свого існування. Бо його маршрути та розклад визначені, причому, як правило, не перевізником, а державою (чи за її участю). А обирати, із ким їхати, неможливо тим більше. Як і брати участь у керуванні.

З точки зору соціалістів, - це дуже великий непорядок! Як це так, щоб кожен сам їздив, куди забажає, з ким забажає, як забажає, та не питав ані в кого дозволу?!

Але повернемось до питання про те, «скільки місця повинна займати людина». З точки зору тих самих «урбаністів», прихильників громадського транспорту. Цифри вражають. От, наприклад, візьмемо київський метрополітен, у якому експлуатуються вагони серії Е-КМ. Спробуємо знайти їхні характеристики… Та побачимо навіть у Вікіпедії: щільність 8 або навіть 10 людей на 1 квадратний метр. На один![2]