22

***

Тихо.

Рорік роззирнувся. Він лежав на своєму ліжку в Галмаровому шинку, а поруч нього сиділа Фріда, тримаючи в руках смердючий келих. Малий поглянув у вікно. Яскраве світло осліпило його, хоча він встиг розгледіти голі гілки дерев на яких білими жмутами кучкувався сніг.

Альфред стояв під дверима у Рорікових ніг, тримаючи вологого рушника, що щойно зняли з його лоба.

- Ми думали, ти вже на Божій дорозі.

- Був там.

Голос малого рипів від сухого горла, і він потягнувся за келихом, що стояв на столі.

- Краще це! – Фріда впхала відвар до його рук.

Хлопець спробував противитись, та сил у нього було замало.

- Пий! - Наказала дівчина. – Воно допоможе. Тобі телепнем ребра зламали, тож пий, від цього кістки гояться швидше.

Юнак притулив кухоль до рота. Йому не здалося: напій дійсно був бридкий. Від кожного ковтку в роті сохло, і було враження що язик перетворився на камінину – так важко було ним ворочати.

Двері в кімнату розчахнулися і в них з’явилась Гуда.

Сувора обличчям із гострим зеленим поглядом вона ввійшла до кімнати. На плечах вона мала важкий зелений плащ, поверх якого лежала важка чорна коса перетягнута червоною, жовтою і білою стрічками. Вони тримала в руках невеличку скриньку.

- Ось. – вона впхала скриньку до рук Альфреда. – Як було наказано. Всі папери Гауте.

Зробивши черговий ковток, Рорік закашлявся.

Гуда кинула погляд на малого.

- Отямився? Добре. А тепер забирайтеся звідси.

З цими словами вона вихором крутнулась і вийшла з кімнати, гримнувши за собою дверима.

Рорік запитально скосив погляд на Альфреда, що стояв, наче мати його висварила.

- Пробач її. – сумно мовила Фріда, а з її очей хлинули сльози.

Постійно веселе і усміхнене обличчя співця зараз змінилося виразом смутку та скорботи.

- Я приїхав якраз вчасно. – пробурмотів Альф. – Ще б мить, і той мечник проштрикнув би тоді горлянку. Морок збив його з ніг, і копитом зламав йому щиколотку. Той, інший, що з телепнем був, насувався на Гуду. Мені довелось зіскочити з коня, щоб з ним розібратись. Я просто не встиг до нього.

Рорік мовчки дивився на компанійця. Він ще ні разу не бачив щоб він комусь співчував.

Альфред продовжив розповідати під схлипування Фріди.

- Гардар стояв проти двох: мечника, і того що в білому шоломі. Мені не вистачило трьох кроків. Я не встиг дотягнутись. Він необережно відкрився, а капітан зі спини кинувся на нього, і загнав йому в бік меча.

Юнак проковтнув сльози, які спробували знову зімкнути йому горло, коли Фріда втираючись вибігла із кімнати.

- Хто ще? – минула довга мить перед тим як Рорік знайшов у собі сили запитати.

- Окрім Гардара? Торхен. Валізу руку відтяли; Оттору око вибили. Ще Кадман, він піймав три стріли. – Альфред іронічно пфикнув носом. – Лучник помер від стріли… Сором.

Рорік згадав високого чорнявого чоловіка із довгим скорботним обличчя, що так сильно нагадав Альфреда. Він заговорив до малого лиш раз, але Рорік відчув жаль і сум відносно його загибелі. Йому було шкода всіх, а особливо молодого батька, який ніколи в житті не заколисає свою дитину.

Він торкнувся пов’язки, якою йому туго перетягли бік.

- Хега сказала, що загрози немає. Крові не було, лиш кістки зламали.

«З того не легше» - подумав про себе Рорік. Скручуючись від болю який завдав раптовий кашель.

- Радила не вставати певний час.

Юнак опустив  ногу з ліжка по якій відразу пробігло холодне повітря. Він спробував сісти, і знову сахнувся від болю.

- Скільки я так пролежав?

- Сьогодні… - задумався Альфред. – дев’ятий день.

«Забагато»

Хлопець спробував натягти на себе черевики, і знову відчув укол болю. Зціпивши зуби, він все таки взувся. Накинув на плечі свою шкіряну куртку. Альфред підійшов допомігти йому просунути руку в рукав.

- І що ти збираєшся робити?

- Їхати.

В роті сохло, а живіт бурчав з голоду. Малий знав, що розумніше було б залишитись на декілька днів, залікуватись, поїсти… але він не бажав бути тут. Лежати в домі чоловіка, що нещодавно втратив сина. Перебувати в домі скорботи, і в селі, де він був кожному ворог: друзям Гауте, через те, що допоміг його скинути, і друзям Гардара, через те, що через його вихідку із викраденням паперів Гардар загинув. Він знав, що якщо він залишиться ще трохи, зима його вже не відпустить до весни, і доведеться дивитись в очі Галмара, кожного разу згораючи від сорому.

- Хірдман наказав повертатись в Сололиний Шпиль, щойно рани залікуєш.

- Отже я залікував… Чекай! Який ще Хірдман. – Рорік застиг у дверях.

- Три дні тому приїхав Хірдман нашого Тана, із листами і наказами. – почав розповідати Альф, виводячи Роріка з кімнати.