21

***

Юнак отямився за довгим столом в затишному домі. Він роззирнувся – кругом порожньо, ні душі. З-під стелі звисали жмутки духмяних трав, що заповнювали дім різносортними ароматами. Хлопець відчув знайомий різкий запах полину, і згадав як мати часто встеляла ним підлогу, змішуючи із легкими нотками свіжого сіна.  За вікном було темно, а в кімнаті прохолодно, лиш розпечене до червоного вугілля в печі дарувало бажане тепло.

Він роззирнувся знову. На цей раз він побачив Хальфдана, що сидів за столом навпроти і вирізав, у світлі свічки, із гілки ложку.

- А стару вже з’їв? – загиготів юнак.

- Та це ж для тебе. – спокійно мовив брат.

Коротка борода обрамляла його обличчя і тяглася по щоках мало не під самісінькі очі.

Малий побачив на столі перед собою миску юшки із карася, і його рот наповнився слиною. Мати завжди готувала її на якийсь визначний день. Смачніше неї Рорік в житті ще нічого не куштував, і був радий побачити її.

- Не спіши.

Хриплий голос батька озвався збоку, і Рорік поглянув на його господаря. Ті ж самі блакитні очі, ті ж кущі замість брів, зморшки на обличчі ніби стали ще глибші, але завжди суворе обличчя зараз випромінювало радість із домішкою суму і тривоги.

Хальфдан поклав ножа на стіл. Він пристально вдивлявся в обличчя Роріка. Юнак ще ніколи не відчував такої уваги від брата. Певно лиш єдиного разу, коли вони з Уве облили його крижаною водою, і малий зліг із хворобою легенів. Тоді він доглядав за меншим братом, навіть з ложки годував, коли в малого не було сили їсти самому.

- А де Уве і Карін? – весело запитав Рорік.

Малий очікував, що сьогодні буде якесь сімейне свято, не дарма ж мати юшки зготувала. Він сподівався, що як раніше вони зберуться всією сім’єю, батько розповість якусь історію, яку розповідав вже з десяток разів, і всі вони досхочу насміються, до болю в животі.

- Їх ще немає. – посміхнулась мати, запустивши пальці в його волосся.

Малий зачудовано дивився на усміхнене обличчя матері що стояла поруч, в  її бронзові очі, в яких відбивалось світло свічки і бриніло на сльозах. Сиве пасмо темно-рудого волосся пробилося з-під льняної хустинки, і вона спробувала заправити його назад. Вона обняла малого, поцілувала в щоку.

- А де вони?

- Зарано їм сюди… - сумним голосом мовив батько. - Та й ти поспішив.

Рорік роздивлявся обличчя батьків. Вони посміхались, але очі їхні були сумними. Лиш Хальфдан суворо зиркав на нього.

Малий опустив погляд на груди брата і побачив як попід його білої конопляної сорочки розтікається багряна пляма.

- Що тебе сюди привело? – запитав він.

Батько повернувся до печі, підкидаючи дрова, і Рорік побачив глибокий закривавлений розріз на спині.

- Ви мертві? – зі страхом в голосі запитав малий.

- Нажаль. – повернувся батько. – Але ти чого тут?

- Я також… мертвий? – горло малого перетисли сльози. Він спробував триматись, але очі, зрадницьки, промокли.

Мати нахилилась до сина, тримаючи його обличчя в долонях.

- Ні! Ні. Звісно ні. – заспокоювала вона

- Поки що. – буркнув Хальфдан.

Рорік згадав як лежав на площі у багні, і холодні крупинки снігу розтавали на його щоках, стікаючи маленькими краплинками.

- Це так виглядає Вальгард?

- Можливо. – здвигнув плечима брат. – Хто-зна як буде виглядати твій.

- А помирати страшно? – продовжував сипати питання малий.

- А тобі було?

Хальфдан знову взяв до рук ножа, і почав повільно стругати гілку.

Батько підійшов до Роріка. Сів біля нього, і легко опустив свою кудлату руку на його плече.

- Звісно, помирати страшно, сину, особливо якщо є за що жити! Але ти не бійся того, що тебе чекає. Ти вчинив мужньо. Ти боровся за праве діло, але воно ще не завершене. Ми раді тобі, та ти прийшов надто скоро… Звісно, можеш залишитись якщо хочеш…

- Можу?

- А хто тобі заборонить? – буркнув Хальфдан.

- Обирати лиш тобі. – посміхнулась мати. – Та не поспішай. Карін досі тут немає.

Рорік поглянув на рідних, на їхні втомлені і сумні обличчя.

Він втупив погляд на повільні рухи брата.

- Почекай. – звернувся він до Хальфдана, і той прибрав ножа. – Почекайте ще.

Брат посміхнувся і вмить весь дім осяявся золотим світлом, що розігнав пітьму.

Рорік опинився в пустці, оповитий густим молочним туманом. Від запаху горілих трав почало першіти в горлі. Малий спробував закашляти, і вмить його бік проштрикнув жахливий біль. Він спробував вдихнути на повні груди, і знову отримав укол болю.

- Тихше… - почулось відлуння знайомого голосу.

- Що там?

Зараз прийшли образи. Маленьке лисеня крутилось біля нього, а поруч пурхав чорний соловей.