16

***
 

Село зникло у нічній пітьмі.

Вони влізли на спини коней і попрямували до печери. Дорога була складною. Запалювати смолоскип було не варто, якщо хочеш сховатись від очей, тому хлопці сильно ризикували посилаючи коней риссю по невідомій багнистій дорозі.

Опинившись на узліссі, майже в тому ж місті, з якого вони вранці вийшли, хлопці спішились, і повели коней обережним кроком через ліс до печери.

- Цікаво ж ти придумав із тим віхтем. – нарешті озвався Альфред.

Рорік посміхнувся.

- Не я. Уве бігав до доньки вівчаря мало не кожної ночі, і щоб не втрапити її батькові на очі, придумав цей трюк – запхати шмату у замок.

Заглибившись подалі в ліс,  Рорік дістав смолоскип і кресало, і за мить стало тепліше, а головне – видніше. Орієнтуючись лиш на слух скоро вони вийшли до потічку, і далі вже дорога була спокійнішою.

З неба хлистав морозний дощ, обмерзаючи на гілках. Хлопці намагалися тулитись під деревами, аби менше води потрапляло на них, але дарма: по каптурах і по плечах їхні плащі були хоч викручуй. Пробираючись по вологому лісі, в якому від важкого мускусного запаху важко було дихати, хлопці час від часу були змушені зупинятись; Рорік не раз ловив себе на думці що вони заблукали, і Альф, розуміючи стривожений погляд Роріка, постійно його переконував - вони вірному шляху, хоча Рорік прекрасно розумів, що той сам не знає.

Небо почало сіріти коли хлопці вибрели на стежку, що вела до печери. Смолоскип вже не допомагав відігнати холод, і малий раз-по-раз ловив дрижаки.

Ведучи коня по вузькій стежині, малий занурився у роздуми: він не знав, чи вірно вони зробили, чи примириться він зі своєю совістю, чи можливо за їх голову буде назначена винагорода, і все ж… Той записник не давай йому покою.  

Він чвалав заячою доріжкою, не звертаючи нінащо уваги, як раптом щось із пискливим свистом встромилось у стовбур біля нього.

Ця раптовість вирвала Роріка із лабіринту думок.

Хельга стояла в двадцяти сажнях від них, проводжаючи поглядом стрілу. Її коричневий плащ вкривався крижаною кіркою, а очі випромінювали такий же крижаний холод.

- Мені здається ти їй не подобаєшся.

Альфред здійняв руку у веселому вітанні, а Рорік, вирвавши стрілу із дерева, тихо про себе вилаявся. Вони були вже майже біля входу, коли Хельга їх наздогнала. Вирвала стрілу із Рорікових рук і твердим кроком рушила в середину.

Хлопці слідували за нею. Вони ввели коней до печери, а самі, скинувши змоклі мало не до фалди плащі, рушили вглиб. Звідти долинав оглушливий дзенькіт молота і звабливий запах кулішу на вогнищі.

Гардар сидів спиною до входу, і, щойно хлопці показались, Валіз із двійкою інших чоловіків зіскочили зі своїх місць. Впізнавши вчорашніх бранців вони заспокоїлись, і легеньким кивком дозволили їм пройти далі.

- Як і обіцяли. – Рорік кинув біля ніг Гардара мішок із записами.

Чоловік здавалось взагалі був не зацікавлений. Він поглянув на мішок, звів погляд на хлопців. Встав, підійшов до кутку із кухонним приладдям, взяв дві глибокі миски, і не промовивши жодного слова наклав у них гарячий куліш. Він впхав миски їм до рук, і лиш коли опустився на своє поліно, заходившись вигрібати зі своєї миски кашу, запитав:

- Як ви це зробили?

Роріку дивно було бачити: чому чоловік, який так сильно бажав цих записів вчора, зараз взагалі не звертає на них увагу?

- По стіні вилізли. – мовив Альфред.

- Слухай, вони тобі потрібні чи ні? – не витримав такого спокою Рорік.

- Потрібні.

- Тоді чому ти до них байдужий.

- А може ви у змові із головою? – буркнув Валіз.

Альфред крутнувся на підборах.

- Якби так було, то не ми б зараз кулішем пригощались а Ларсові пси, чи не так?

Очі Альфреда звузились, і Рорік помітив у них вогники злості. Соковита блакить його небесних очей перетворилась на блідий, сизий туман. Він вперше бачив таку зміну в очах у співця, і ненароком згадав материні. Та мала такі ж очі, коли зі злості гамселила Уве, після того, як вони із Хальфданом стодолу спалили із залишками зерна. В той день Уве і втратив вухо.

Схоже цей аргумент переконав Гардара. Він поглянув на Валіза і Хельгу, що тихенько шепотілися у своєму кутку. Валіз – не високий на зріст чоловічок, мав приємну зовнішність: акуратно підстрижену бороду, що переходила по шиї, і кущилась в розрізі його сорочки, чорне кучеряве волосся, яке так не слухняно постійно лізло в очі. Він тримав Хельгині руки в своїх, і дихав гарячим повітрям, зігріваючи її пальці. Вона весело гиготіла від цих намагань, та все ж, на обличчі читалось все…

«Здається комусь скоро треба буде вплітати стрічки» - подумав про себе Рорік.

Гардар, відставивши миску, поліз у мішок. Рорік, поспішаючи напхав туди все не перебираючи, і в тій купі паперів не можливо було щось обрати одне, тому чоловік витрусив усе на підлогу.

- Мені до завтра з цим розгрібатись. – почухав лоба Гардар. – Агов, голуб’ята, може допоможете?