Розділ 11: Фінал!

***

Батько Іди справді зміг знайти кілька непоганих кандидатів. Втім, після особистої розмови залишився тільки один, який сподобався самій дівчині – невисокий аристократ, що мав кучеряве волосся та широку приємну усмішку. Він був не з "чистих" аристократів – його батько був великим купцем, а мати – позашлюбною донькою одного з вельмож. Тож титул був не спадковим, а придбаним. 

Це дуже сильно не подобалося Хромару, тому всю спільну розмову, поки його сестра та цей аристократ розмовляли, той просидів з таким виразом обличчя, наче наївся незрілих томатів. Розмова відбувалася у маєтку, тож чоловік особисто вітав кожного потенційного чоловіка для сестри, даючи йому притулок на кілька днів.

– Ми подумаємо, дякую!

Голос Хромара був кислим, наче отрута. Власне, і подіяв він так само – миттєво зіпсувавши усім настрій. І чоловік, і Лів помітно засмутилися, а Іда, помітивши це, вхопила родичів за руки. 

– Перепрошую, – посміхнулася вона молодому аристократу. – Ми зараз повернемося! 

– Так, звичайно, – кивнув кандидат, та в його голосі не було якоїсь надії на позитивний кінець. 

Іда витягнула Хромара та Лів з вітальні. Вона хотіла відійти подалі, щоб їх ніхто не підслуховував, тому пішла вона чи не в найвіддаленішу кімнату від вітальні. Залишивши Лів розглядати меблі, що стояли неподалік, жінка завела чоловіка на серйозну розмову. 

– Ні, та й усе! 

Хромар вже знав, про що буде говорити дружина, тому його голос був впевненим і категоричним.

– Він – ніхто! Й звати його – ніяк! Чому я, ти, твій батько та наші родини мають підтримувати зв'язки з... з фактично простолюдинами?! Мені пропонуєш йти до його матері-бастардки й розмовляти про влаштування весілля? Жартуєш? 

– Послухай мене, любий!

Жінка говорила м’яко та ввічливо, але в її голосі звучала така сама нестримна сила, як і в голосі чоловіка. Вперши руки в боки, Іда направила свій погляд прямісінько в очі коханого. Зі сторони жінка дуже сильно нагадувала хижого птаха, що схилився над здобиччю.

– Ти мусиш видати Лів заміж! Це твій обов'язок, як чоловіка! Ти сидиш у своєму гнізді, поруч з тобою я – твоя дружина. Ти при маєтку, при славі, при грошах та статусі. А Лів сидить тут – наче в золотій клітці! Подивись на неї! – підвищила тон Іда, вказавши рукою на двері, за якими вона залишила дівчину. – Скільки їй уже скільки років, а вона все в дівках ходить, ти що вигадав? Маринувати її тут до сорока років? Щоб ті самі діди стали її однолітками? 

– Нічого страшного не відбудеться, якщо вона ще рік потерпить! Там назріває в одній родині...

– Ти катуєш її! – перебила Іда. – Власну сестру повільно й жорстоко катуєш! Вона людина, зрештою! Їй також хочеться усього того, що хочеться й тобі! Ти ж одружився! От і вона цього бажає! 

– Та цей шлюб осоромить мене! 

– А от її зв'язки з Яшмою – дуже багато честі принесли тобі! Настільки багато, що ти ту бідолашку Яшму засунув ледь не на край землі!

Жінка миттєво зрозуміла, що влучила куди слід. Хромар, піджавши губи, розлючено рикнув. Схрестивши руки на грудях, чоловік відвернувся до вікна.

– Сам постав себе на її місце! Ти одружився й живеш приспівуючи! А вона мусить дивитися на тебе й заздрити! 

– Я працював заради цього шлюбу...

– То може й її на роботу віддаси? – обурено випалила дружина. 

– Іда, ти забуваєшся! 

– Ні, це ти забуваєшся! Я знаю, що відчуває ця бідолашна дитина! І я зроблю усе, щоб вона нарешті знайшла своє щастя! 

«Ні... Сварки ні до чого не призведуть... Він зараз упреться і тоді бідолашна Лів саму себе закатує голодом!»

– Слухай, ти любиш більше свою молодшу сестру, чи свій статус?

Тепер жінка говорила спокійно, навіть втомлено. Їй більше не хотілося кричати.

– Звісно, що я більше люблю Лів, я задля цього і працював, узагалі-то! 

Хромар обурився і розвернувся до дружини. Побачивши її стан, він і сам заспокоївся.

– Тоді послухай мене, любий... Найкраще, що ти зараз можеш зробити для своєї маленької Лів – це видати її заміж. Тримаючи дівчину тут, ти повільно руйнуєш її! Подивись, до чого вона вже дійшла в цій клітці!

– Припини називати наш дім "золотою кліткою". Я працюю, щоб вам обом тут було затишно! 

– Саме так! Це наш дім! Наш з тобою! Але Лів вже виросла і цій пташці треба летіти в своє гніздо, будувати родину! А ти не даєш їй цього зробити, тримаючи її, наче у замалій шпаківні!

Чоловік замовк, замислившись. 

– Так... Кандидат не найліпший. І до тебе, мій лицарю, йому далеко. Але тобі його собі в дружини й не треба брати! Він подобається Лів, він виглядає благонадійно – чого ще треба?

– Добре-добре! – випалив Хромар. – Вмієш же ти вмовляти... Проведемо ще кілька зустрічей, якщо Лів не передумає – віддам її заміж за нього. 

– От і правильно! – усміхнулася жінка й поцілувала коханого в щоку. – Мудре рішення, володарю!