Розділ 6: Задуми. (2)

*Новий світ. День 11. Ранок*

– Добре, йди! – усміхнулася Хельга, хоча радощів у цій посмішці було мало. – Ми, якщо що, прикриємо тебе!

Коли юнак пішов, з Лайли ледь пара не вийшла. Перенапружившись, дівчина майже забула, як дихати власним носом. Розвалившись на лаві, дівчина зігнулася, витискаючи з легень останній кисень.

– Як же різко він з’явився, я ледь не померла... Думала, що він почув, що ми про нього й говоримо! Ще й пані Лів знову... починає...

– Заспокойся! Усе з ним буде нормально! 

Хельга поклала долоні на плечі доньки. Масажуючи її тонкі дівочі ключиці, жінка допомогла Лайлі випрямитися й глибоко вдихнути.

– Але ж... Але ж... А що, як пані Лів все ж таки примусить його до цього? 

– Ой, та не мели дурниць! Наша Яшма біля нічного озера не змогла вкласти Айвіна у ліжко з собою. А це Яшма з її шармом! Та й її груди навіть у мою руку не помістяться, тож... Якщо парубок не захоче – не піддасться. 

«Хоча, пані Лів має набагато більше влади й може банально вдатися до шантажу... Треба буде з цим щось робити, просто так хлопця не можна їй залишати!»

– Ну... Якщо ти так говориш...

– Говорю-говорю! Усе, давай, мені вже потрібно йти, а ти залишайся на господарстві. І дивись – більше не покидай крамницю через дурні приводи! 

На цьому повчання матері закінчилися, і Хельга, замислившись, пішла надвір. Жінка йшла до чоловіка, прокручуючи в голові план. 

«Перше, що потрібно зробити – це вивести Яшму на чисту воду. Айвін точно це намисто не крав, а тоді залишається тільки Еміль. Але сина старости не дуже полюбляє Ларс, адже той зіпсував репутацію онучці, – думала Хельга. – Тож і до свого трактиру він би не пустив парубка, що вже казати про кімнату, де жив Айвін. Ні... Це намисто точно підкинула Яшма – більше нема кому! Але навіщо їй це... Одна справа зрада, а інша – злочин! Та і як це довести?»

Розмірковуючи над цим питанням, Хельга навіть не помітила, як дійшла аж до самісінького трактиру. І коли вона побачила, як з приміщення вийшов Еміль, що сонливо потирав обличчя, очі Хельги ледь не випали з черепа. Стоячи на відстані, на якій на неї складно було б звернути увагу, жінка дивилася на хлопця, який не мав би бути в тому місці. А вже скоро до нього вийшла Яшма, яка миттєво кинулася йому на шию з поцілунками. 

«Це усе змінює! Тепер я усе зрозуміла! Так, план з намистом вигадала не Яшма – їй би мізків не вистачило на це... А от Емілю... Який і про намисто знав, і дурним його не назвеш... І я впевнена, що спав він в тому трактирі саме в кімнаті Айвіна!»

Не бажаючи бути поміченою, Хельга зробила вигляд, що нічого не бачила. А сама, аби менше стирчати перед трактиром, пішла до чоловіка в поле. Тепер, після побаченого, Хельга вже уявляла, як можна вивести їх на чисту воду. 

*Незадовго до цього*

– Емілю! – вигукнув дід Ларс, коли побачив, як хлопець виходить зі своєї кімнати. – Як же довго ти спиш! – дивувався трактирник. 

– А? Так, а що? 

Хлопець позіхав й чухав потилицю, дивлячись на Ларса сонливим та байдужим поглядом.

«Якби ти не був опікуном Яшми, дід, я б тебе взагалі й не слухав...»

– Та нічого! Допоможи, будь ласка, юначе! Зараз відвідувачі прийшли їсти, а нам трошки рук не вистачає! 

– Так-так... Зараз допоможу! 

Хлопець помахав долонею, ніби заспокоюючи трактирника. Після чого він узяв і вийшов з трактиру, залишивши здивованого Ларса позаду. У того від обурення ледь очі на лоба не полізли.

– От що за людина? 

Яшма, тим часом, помітивши, що двері до кімнати хлопця відчинені, вийшла до нього. Швидко насолодившись компанією одне одного, вони разом повернулися до трактиру. Дівчина одразу пішла працювати, допомагаючи бабусі та дідусю, а от Еміль, позіхнувши, повернувся до своєї кімнати. 

– А як же... – обурився Ларс, але онучка, наче грайлива кішечка, поклала руку на груди дідусю, заспокоївши його. 

– Дай йому час, діду, я усе зроблю! – сказала Яшма і пішла до гостей. 

Через деякий час Еміль вийшов. Втім, навіть зараз він не пішов працювати, допомагаючи господарям цього місця. Він лише сів за столик, наче гість, і попросив у Яшми сніданок. Широко посміхаючись, вона кивнула й, полишивши усі справи, кинулася готувати своєму коханому. Широка пательня з картоплею, яйцями та м'ясом з'явилася на столі Еміля, наче нізвідки. 

Облизнувши сухі губи, парубок лише взяв ложку й почав їсти. Дівчина готувати вміла – це факт. Усе було настільки смачним, що подекуди Еміль навіть починав чавкати, насолоджуючись кожним шматком картоплі та м’яса. Утім, насолоджуватися радощами Еміля в Яшми змоги не було. Чоловік тільки й встиг, що подякувати, як дівчина знову кинулася до гостей. Сам же Еміль, поки їв, помічав на собі невдоволені погляди діда Ларса. 

«Нащо я вигнав Айвіна! Старий ідіот – ось хто я! Треба було не квапитися, а заспокоїтися! І тільки потім говорити з хлопцем... Той був трудягою, завжди працював, допомагаючи мені, Яшмі чи дружині. А цей... Не встиг ще нічого зробити, як вже просить жерти! Тьфу!»