Розділ 5: Примирення! (9)

*Новий світ. День 11. Ранок*

Заснув Айвін, звичайно, швидко. А ось зранку парубка підняли власні думки. Причому підняли ще до перших півнів. Увесь той стрес та емоції від подій, що вчора з ним відбулися, і які так люб’язно не прийшли під ніч – зараз ломилися в його голову, наче стадо диких буйволів.

Втім, перше, що побачив юнак, коли розплющив очі – їжу. Поруч з ним, на невеликій табуретці, стояла дерев’яна тарілка. А на цій тарілці, наче сяюча корона на голові короля, лежала досить велика канапка.

Товстий шмат хліба, скибочка сиру, якою можна було добрячий ляпас відважити, товсто порізана ковбаса. І, наче цього було замало, між шарами були тонкі скибочки томату й зелені. А поруч – кухоль води!

«Це кому? Невже мені? А хто зробив? Та й коли... Я, начебто, рано прокинувся?!»

– Гарного ранку!

Тихий, добрий голос Лайли, яка стояла на кухні й вже готувала сніданок для усієї родини, привернув увагу хлопця. Дівчинка готувала якусь кашу, хоча на її столі було ще багато чого. Дивлячись на Айвіна, Лайла опускала погляд й ніяково посміхалася, наче в них вчора перша шлюбна ніч була.

– Сподіваюся, що тієї канапки вистачить! Скоро усі прокинуться – тоді вже будемо повноцінно снідати! Потерпиш?

– А... Так... Звичайно! Я й не настільки голодний був, але дякую тобі, що піклуєшся!

Відкусивши шмат канапки, хлопець миттєво зрозумів, що Лайла точно доклала чималих зусиль для цієї легкої страви. Усе було настільки гармонічно та рівномірно розкладено, що звідки б Айвін не кусав і як би багато він не робив цього – на язиці завжди були усі компоненти.

– Я... – обережно почав він. – Я хочу допомогти тобі! Ти завжди була такою доброю зі мною, завжди уважна й турботлива... Скажи, що мені зробити – зроблю усе, що зможу. Наколоти дрова, натопити пічку, почистити овочі, ще щось – зроблю, що скажеш! 

– Та ні, що ти! Ще й змушувати тебе працювати, я...

Дівчина перелякалася і збентежено замахала руками, показуючи, що хлопцю немає потреби працювати.

– Ні, чесно! – перебив парубок. – Я справді вдячний вам! Не знаю нікого, хто б на вашому місці повірив би мені у ситуації з тим намистом, та ще й дозволив ночувати у власній оселі... Фактично – єдиному підозрюваному! 

– Ну... Тоді... Можливо, ти б міг... 

– Так, можу! Усе можу, тільки скажи що саме треба! 

– Ну... Батько, останнім часом багато працює... Можливо б ти й справді міг би наколоти дров... Йому було б легше тоді – він міг би відпочити натомість!

– Показуй, де сокира та дрова! – усміхнувся юнак і з награною гордістю випнув груди колесом. 

Усміхнувшись, Лайла пішла до кута, де в них стояв колун. Коли прозвучали перші півні – хлопець вже встиг наколоти трохи дров. Лайла, тим часом, готувала сніданок. Коли ж настав час – хлопця покликали і той полишив дрова. 

Дівчина приготувала неймовірний сніданок. На столі не було чогось неймовірного по типу крабів чи коштовної форелі, яку хлопець бачив ще у рідному світі, по телевізору, коли його ще не пропили батьки. Але сніданок був надзвичайно ситним та смачним. 

Сидячи за столом, юнак міркував, що він скаже Яшмі. Він сподівався, що сьогодні він зможе поговорити з нею та з Ларсом. Перебувати в домівці Калеба та Хельги, звичайно, було приємно, та Айвін не бажав докучати затяжним проживанням тут. Та якщо вчора він щиро вірив, що зможе легко це зробити, то зараз, заспокоївшись та додатково усе обміркувавши, він зрозумів, що легкою ця справа не буде – це точно!

«А чого вони мене взагалі мають пустити на поріг? У їхніх очах, я – досі крадій та злодій. Намисто ж знайшли під моїм ліжком – це факт. А те, що Калеб і Хельга не вірять в те, що я крадій – просто їхня віра, а цього замало буде для “перепустки” до трактиру!»

– Пані Хельго...

Юнак говорив обережно, ніби боячись викликати гнів жінки. Хоча зараз Хельга була, наче сова, яку підняли опівдні. Волосся розтріпане, одне око ще спить, а кожен рух давався їй так, наче в неї кістки були з заліза. Жінка просто укнула й підняла на хлопця єдине око, яке вона могла тримати розплющеним.

– А можна буде попросити вас... Сходити зі мною до трактиру? Я хочу поговорити з Ларсом, бо... Не знаю, хоча б спробую пояснити усю цю ситуацію з моєї точки зору, а також треба вибачитися перед Яшмою. Я... Ми трошки посварилися... Та це не через вчорашнє, то ще з весілля Тіріона тягнеться...

– Ти про те, що було з тобою та пані Лів?

Жінка навіть говорила так, немов ще спить. Втім, друге око вона все-таки розплющила й зараз уважно дивилася на хлопця.

– Звідки ви це знаєте?

Хлопець викотив очі, наче позаду Хельги сама пані Лів з’явилася, знову спокушуючи його. Глибоко вдихнувши, Айвін забув, що в цей час їв і доволі сильно поперхнувся. Закашлюючись, він схилився чи не під стіл, але все ж таки зміг викашлянути той шматочок їжі.

– Сама Яшма розповіла...

Хельга розчаровано опустила погляд і також важко зітхнула. Її сонливість, наче рукою зняло. Вона припинила їсти, підперши голову рукою. Постукуючи пальцями по стільниці, жінка кидала легкі погляди то на хлопця, то на доньку, то дивилася кудись на підлогу чи стіни. Зітхнувши ще раз, навіть важче за попередній, Хельга востаннє відбила ритм і опустила руку.