Розділ 4: Зраджений всіма! (4)

*Новий світ. День 10. Вечір*

– Ну і? – запитав Гуннар у Еміля. – Як гадаєш, чи усе спрацювало?

Хлопці сиділи на старому паркані, що колись був на околиці села. Минулу ніч Еміль провів у Гуннара – батьки хлопця пустили його переночувати, проте зараз Еміль дивився в бік трактиру, майже не відводячи очей. Невеличке лезо, яке той завжди носив із собою, швидко перекочовувало з однієї руки в іншу.

– Ти ж заради цього пропонував Айвіну помститися?

– Двох зайців... – ліниво кинув Еміль, дивлячись на небо, що вже почало наливатися розплавленим свинцем. Скоро сонце остаточно сяде за обрій, втопивши світ у темряві ночі. 

– Яких зайців? – здивувався велетень.

Товариш почав крутити головою, шукаючи тварин, а Еміль лише втомлено зітхнув.

– Одним пострілом одразу двох зайців! Невже ніколи не чув?

– А, он ти про що! 

Хлопець дурнувато засміявся і поплескав себе по коліну. Кидаючи сором’язливі погляди на друга, велетень награно провів долонею по лобу й полегшено видихнув. Еміль, тим часом, перестав крутити ніж і просто дивився на друга.

– А що саме за зайці?

Не витримавши, Еміль шумно поперхнувся подихом та, піднявши голову до неба, засміявся на всю горлянку. Поклавши лезо до іншої руки, він двічі вдарив долонею по власному коліну, й витер невеличку сльозинку з ока. Гамуючи сміх, він знову подивився на Гуннара, що й сам посміхався, почісуючи підборіддя.

– Ох, я не можу! По-перше: я справді хотів допомогти Яшмі! Вона, зрештою, моя жінка – і яким би я був чоловіком, якби не змахнув сльози коханої? По-друге: так, було б непогано заселитися у трактир. Яшма мені розповідала, що її дідусь давав дах тому Айвіну просто так, а за роботу – навіть платив. Мені гроші поки не потрібні, а ось дах... 

– Так! То як гадаєш? 

– Що? 

– Ну... Чи вигоріла ця справа? 

– А ось зараз ми це і дізнаємося! – усміхнувся Еміль, дивлячись на Яшму, що швидко наближалася до них. 

Коли дівчина наблизилася, то Еміль одразу ж затягнув її у свої міцні обійми. Яшма, повиснувши на його шиї, підігнула ніжки в колінах. Еміль гучно вдихнув запах дівчини і Гуннар, який стояв поруч, відвернувся, зробивши вигляд, що розглядає красиве вечірнє небо. 

– Я скучив за тобою! – тихо прошепотів Еміль.

– Так, я відчуваю це, – промовила Яшма і, знявши руки хлопця, перевісила їх на свою талію. 

– Ну, – награно образився хлопець. – Я скучив за тобою, тож це злочин, що ти не даєш мені торкатися тебе! 

Руки парубка повернулися на попереднє місце. Яшма, закотивши очі, усміхнулася. Опустившись на землю, вона, тим не менш, не відпустила шию хлопця. Грайливо дивлячись у його очі, дівчина переминалася з ноги на ногу, легко хитаючи головою.

– Вночі наторкаєшся! – посміхнулася дівчина і тільки тоді руки хлопця переїхали на її талію. 

– Вночі? 

Еміль широко посміхнувся і міцніше притисну Яшму до себе. Притулившись до губ хлопця своїм лобом, дівчина майже миттєво отримала поцілунок у голову. Піднявши хитрий погляд, вона й сама поцілувала парубка.

– Так, вночі! Я зробила те, що ти казав і дідусь Айвіна вигнав. Хоча, звичайно, шкода хлопця... Гадаю, що з намистом ми перегнули... 

– Ти зробила усе, як я сказав? Відправила його, а потім сказала, що не робила цього? – владно запитав Еміль. 

– Так. Гадаю, що саме тому дідусь і вигнав його...

– Ну і добре! А ти "цього" викини з голови. Він не гідний такої жінки, як ти! 

– Агов! 

Погляд Яшми змінився миттєво. Не було вже в її очах того вогника та легкої грайливості. Зараз на Еміля дивилися два золотих ока, що, не моргаючи, уважно слідкували за його губами. Легкий удар долонею по худорлявих грудях Еміля, миттєво повернув хлопця до реальності, хоча владний погляд він не змінив.

– Пробач! Дівчини! Звичайно. Молода, підтягнута, вродлива, струнка, – кожне нове слово хлопець говорив тихіше та владніше. – А який чудовий запах ти маєш! 

– Ну все, – посміхнулася Яшма, коли Еміль почав лоскотати її плече своїм носом. 

Коли дівчина відвела хлопця до трактиру, той увійшов туди, з високо піднятою головою. Розправивши плечі, парубок окинув поглядом приміщення, де вже зібралися гості, що почали свою вечерю. Кивнувши, Еміль опустив погляд на Яшму, що стояла поруч.

«Ну, татусю... Тепер я нарешті заживу вільним життям! Ані тебе, ані твоїх дурних нотацій – справжня свобода!»

– Ходімо, я покажу тобі кімнату, – посміхнулася Яшма, вказавши рукою кудись вбік. 

Парубок повільно повернув голову, після чого кивнув і пішов слідом за нею. Коли ж Яшма пройшла до кімнати, що ще вчора належала Айвіну, Еміль посміхнувся, наче увійшов у зайнятий ним особисто замок. 

– Ось, – махнула рукою Яшма, показуючи внутрішнє оздоблення. – Не дуже велика кімнатка, проте твоя.