Розділ 4: Зраджений всіма! (3)

*Рідний світ. День -1. Ранок.*

– І на мене напили! – кинув ліниво батько. 

Айвін вже хвилин десять гриз цей стовбур. Невідомо, скільки той пролежав зламаним, але задубіти від морозу встиг. А найгірше те, що нормальної пили у хлопця не було. Той інструмент, яким парубок пилив стовбур на окремі шматки – цілком можна використовувати як знаряддя для залякування полонених шпигунів. 

Іржава, крива та гнила пила, що подекуди навіть вже зубців не мала. Пиляти такою – все одно, що намагатися розпилити стовбур іншою палицею. Втім, це все одно було ліпше, аніж гризти те дерево зубами чи видовбувати його сокирою. Юнак ніколи не ховав пилку і не боявся, що батьки її проп'ють. Усе було просто – такий інструмент ніхто б не прийняв, а якби він комусь і знадобився – за нього б і чарки однієї не налили. Максимум – кілька крапель з піпетки на кінчик язика! Ось і все, чого була варта та пилка. 

Батько тримав в одній руці пляшку сивухи від баби Маді, а в іншій пакет зіпсованих солоних огірків. Чоловік лише ліниво кинув погляд у бік парубка, як одразу зрозумів, що той робить.

– Добре! – кинув Айвін, навіть не обертаючись на Ланса. 

Звичайно, сам батько, за останні роки, жодного разу не підняв сокири чи пили – у нього цих речей банально не було. Як тільки парубок підріс і вже був у змозі самостійно заготовляти дрова – чоловік пропив сокиру, скинувши обов'язок із заготівлі деревини на сина. 

Сам він – повністю віддався пляшці і насильству до дружини. Втім, мати парубка була нічим не краща – сама вона ніколи нічого не робила. Спочатку вона казала чоловіку, що вагітна Айвіном і нічого не може. Потім, коли юнак вже народився, але був ще зовсім маленьким – вона скидала усі обов'язки на чоловіка, бо вона ж матір, що годує немовля! При цьому горілку та сивуху вона пити не перестала. 

Коли парубок вже був відносно дорослим, жінка все одно не бралася до хатніх справ – усе це робив Ланс, причитаючи, що його дружина – побутовий каліка. А тепер, коли Айвін вже був достатньо дорослим – жінка скидала усю працю на нього. Сама ж вона – також лягла під пляшку та під п'яного чоловіка. 

"Може... Побудувати наступного літа собі хату... Десь у лісі, на дереві... Хай вже з вовками – я витримаю. Лише б не тут... А може, мені все ж таки випаде шанс втекти з цього села? Поїхати хоча б у найближче місто – вже був би радий. Працював би де завгодно, спав би там же – на робочому місці. Але не тут...", – думав підліток.

*Новий світ. День 10. Опівдні*

– Діду, а можна до нас Еміль зайде? – запитала Яшма. 

– Еміль?! 

Трактирник викотив очі, наче дівчина запросила дракона пожити в трактирі. Ларс навіть кухоль перестав натирати від подиву. Яшма, помітивши різкі зміни, ніяково усміхнулася і поклала свої м’які долоні на руку чоловіка. Шкіра трактирника була кудлатою та трошки жорсткою, тож Яшма почала легенько тиснути руку. Дивлячись в очі дідуся, вона намагалася зробити максимально добру посмішку.

«Мені дуже треба виконати останню частину плану! Будь ласка, діду!»

– А Айвін? Ви посварилися?

«Айвіна, звичайно, шкода. Я не думала, що усе буде настільки руйнівним, проте якщо вже обирати, то...»

– А хай його, того Айвіна! Полиш, зроби вигляд, що його не існувало ніколи. Не хочу мати нічого спільного з крадієм! Краще вже Еміля поселити в тій кімнаті! 

Знизавши плечима, Яшма відвела погляд, а її долоні мимоволі сповзли з руки Ларса.

«Хоча... Якби ж усе можна було повернути... Я б з нього очей не зводила»

– У сенсі "поселити"?! – не повірив у почуте Ларс. – А що в нього, своєї хати немає? 

– Є, – сказала Яшма. – Просто він... Ну... Вони з батьком посварилися і той його вигнав. От я і подумала, може, ну... Ти був би не проти, щоб Еміль зайняв ту кімнату? Все одно Айвін... Більше і я з ним нічого спільного мати не хочу... Усе... Скінчено...

– То ви все ж таки посварилися! 

Трактирник поставивши кухоль і долонею по долоні. Відвівши погляд, він сперся голоб об руку й тричі постукав пальцями по дерев’яній чашці, відбиваючи тихий ритм. Невдоволено цокнувши, він трохи помовчав і повернувся до Яшми.

– Я вже думав, як би вибачитися, бо я трохи погарячкував, коли виганяв його...

– Ні-ні-ні! 

Яшма, відсахнувшись, замахала перед собою долонями, показуючи своє ставлення до цього. Знову спершись на барну стійку, дівчина також відвела погляд, руками переминаючи ганчірочку, якою трактирник протирав посуд.

–Назад його не треба! Давай вже краще Еміля – той хоча б справді кохає мене! 

– Ну... Д-добре... 

Повернувши голову, дівчина усміхнулася, втім, кутики її губ вже не піднялися так високо. Повільно кивнувши, Яшма важко зітхнула і, розвернувшись, відійшла від дідуся.

*Тим часом*

«Що далі?»