Розділ 4: Зраджений всіма! (2)

*Рідний світ. День -1. Ранок*

Дерево виявилося значно важчим, ніж хлопець спочатку припускав. Навіть із санями – тягнути цей промерзлий стовбур було тим ще випробуванням. Якби у парубка була куртка – вона промокла б від поту наскрізь. Втім, відсутність куртки було все ж таки проблемою.

«Тягни, не тягни! Працюй, не працюй! Все одно буде холодно! Ну чому тут завжди так холодно? Я хочу літо!»

Втім, коли все ж таки деревина опинилася біля його хліву, хлопець зітхнув з полегшенням. Потерши руки, зігріваючись, Айвін зайшов до хліва. 

– Так, спершу вогонь, а потім усе інше! Я тією пилою можу чи не до обіду пилити. А якщо не зігріюся, то до обіду перетворюся на бурульку.

Розводячи багаття, юнак кинув погляд на дерево, бажаючи оцінити приблизний час, який знадобиться йому на розпіл. Та коли він повернувся до деревини – він помітив Барона. А собака тим часом позначав цей стовбур, як "свою територію". 

– Бароне! – вигукнув Айвін. – А щоб тебе за хвіст вкусили, що ти робиш! Не псуй деревину! 

Погроза спрацювала – пес опустив лапу і побіг кудись по власних справах. До вечора в нього ще був час на вільну прогулянку. Своєю чергою, Айвін повернувся до приготувань. Пошукавши чистий, ще не притоптаний і не жовтий сніг, він набрав його, щоб накип'ятити собі води на суп. Також назбирав ще в металевий кухоль. Обскубавши ялинку, хлопець зробив собі невеличкий, проте дуже теплий обід. 

– Ну, зараз поїмо, а потім можна і працювати! 

*Новий світ. День 10. Опівдні*

– Чому ти вирішила захистити його? – запитав Калеб, ідучи з жінками додому. 

Голос чоловіка був серйозний. Хельга, тримаючи коханого за руку, миттєво подивилася на нього, коли той покликав її. Жінка міцніше стиснула руку чоловіка, а погляд її забігав по його плечу.

«Це правда, намисто – не ложка. Калеб хвилювався за нас, а зникнення прикраси – серйозний злочин. Та якби він відвів хлопця до пана Хромара... Ой, що б було! Як потім дивитися на нього?»

– Ну... Насправді, – обережно почала Хельга. – Мені стало його шкода... Ти бачив його? Він блідий був, наче смерть побачив, коли ти дістав це намисто. А потім, коли ти стояв над ним... Бідолашного хлопця можна було сховати на молочному тлі! 

– Цей "бідолашний" міг би залишити нас без харчів на зиму. Так, звичайно, шкода його. Але вас мені шкода більше! 

– Зараз, якщо чесно... Я й не дуже вірю, що це саме він вкрав. Не знаю, я пригадую, як він поводився у свій перший день в селі. Коли він підглядав за нами – я так само його відчитувала, як ти зараз...

– Ну і? – підтримав чоловік. 

– Ну і, – повторила жінка. – Він стояв сором'язливо, наче він голий до нас вийшов. А тут – він так сміливо говорив, що нічого не брав. Впевнено погодився на обшук, хоча... Якщо він вкрав – мав би якось занервувати. Не найкраща схованка була, якщо так говорити! 

– Можна сказати? – запитала Лайла. 

– Так, сонечку, звичайно! – усміхнулася Хельга і погладила дівчину по голові. 

– Я також не думаю, що це намисто вкрав саме Айвін. Усе це виглядає дивно: Яшма, що так сильно хотіла розповісти мені про минуле пані Лів, Гуннар, що потім мені спокою не давав. 

– Ну так, згоден, дійсно виглядає дивно! – промовив Калеб. – Нечасто я бачив, щоб Яшма нав'язувалася до когось... 

– От!

Хельга кивнула і, посміхаючись, потерлася щокою об плече Калеба. Жінка дивилася чоловікові прямо в очі, і коли той повернувся і зустрівся з нею поглядами, Хельга посміхнулася ще більше. Калеб, побачивши цю посмішку, швидко відвів погляд.

«Давай, любий, я ж знаю, що в душі ти зі мною вже погодився, тепер лише скажи мені це і я буду щаслива!»

– До того ж, мені здалося, що Айвін більше хвилювався не про те, що це намисто в нього знайшли, а про те, що усі подумали, що він його вкрав. Коли крадіїв хапають на гарячому, вони принижаються, просять пробачення, обіцяють, що більше так не робитимуть. А він... До останнього доводив, що він це намисто не брав, – додала Хельга.

– Ну добре! Будемо вважати, що ви мене переконали, – помітно посміхнувся чоловік. – Насправді, я просто не думаю, що Айвіну був якийсь сенс викрадати це намисто. Він не перепродасть його тут, а йти йому, як я розумію, також нікуди.

– Згодна! 

Жінка, на мить зупинившись, зіп’ялася навшпиньки і поцілувала чоловіка в колючу щоку. Калеб, закотивши очі, тим не менш посміхнувся і міцніше притиснув дружину. Хельга, усміхаючись, стиснула руку чоловіка, поки іншою гладила Лайлу по голові. І тільки дівчина стояла поруч й дивилася на батьків закоханими очима.

– Але постає інше важливе питання... Навіть два!

– Які? – здивувалася дружина.

– Хто тоді вкрав це намисто? І хто підкинув це намисто парубку?

Жінки, опустивши погляди, задумалися.