Розділ 4: Зраджений всіма! (1)

*Новий світ. День 10. Опівдні*

– Ну ось, – промовив Калеб. 

«Усе! Тепер, мій “любий”, ти за усе відповіси! Я зроблю усе можливе, щоб кожна собака знала тебе в цьому селі, як злодія!»

У Айвіна підкосилися коліна і хлопець швидко сповз по стінці на підлогу. Ларс, Яшма, Хельга та Лайла – усі вони стояли в проході, бо в кімнату б усі не вмістилися. Вони ще не побачили прикрасу. Тому чоловік підняв це намисто й показав усім. Підхоплений багатьма голосами подив пролетів під стелями в кімнаті.

– Звідки воно тут?! – хрипло промовив юнак.

Його голос тремтів і ламався, наче парубку добряче по животу вдарили. Втім, сидів він прямо і, коли Калеб підніс до нього намисто, хлопець миттєво відсахнувся, боляче вдарившись об стіну. Але страх перед знахідкою затуманив голову, перебивши навіть біль, від якого могло б і зуби звести.

– Ти нам скажи, звідки воно тут?!

«Це не я, не я!»

Але горло парубка зрадницьки здалося і замість відповіді він видав лише писк, що й словом не можна було назвати.

«Бідолашна дитина!», – подумала Хельга.

– Але чому, Айвіне, ми ж завжди були гостинними до тебе! – промовила жінка.

– Це взяв не я! – крикнув юнак перелякано, за що миттєво отримав ляпаса від Калеба.

Удар не був у повну силу, але все одно сил чоловіка вистачило, щоб збити хлопця, зваливши його на підлогу. Тримаючись за забиту щоку, хлопець дивився з-під лоба то на намисто, то на усіх присутніх.

– Не смій підвищувати голос на мою дружину, – грізно промовив чоловік. – Жалюгідний крадій!

Останні слова Калеб промовив так, наче це були солодощі, якими той хотів посмакувати. Від почутого на очі Айвіна навернулися сльози.

– Це був не я... – тихо промовив він, втискаючи голову в шию.

– Тепер, як я і казав, розмова піде по зовсім іншому шляху! – промовив Калеб. 

З цими словами, чоловік повільно піднявся з колін. Передавши намисто дружині, той раптом вхопив парубка за комір. Миттєво піднявши руки, Айвін закрив голову, але жодного удару не було. Струснувши хлопця, чоловік змусив прибрати його непотрібний захист, аби той ліпше почув його.

– В наших краях, – повільно почав Калеб, – крадіям відрубають руку! Не знаю вже, кому ти хотів продати намисто, та замість прибутку – я особисто попрошу пана Хромара дати можливість виконати вирок саме мені!

Після цих слів Айвін затремтів так, як не тріпотить осінній лист на вітрі! Калеб також відчув це, але парубка не відпустив.

«Але за що! Я ж не винен! Як їм це довести – не я намисто взяв!»

– Ну, Айвіне, – повторив він. – Що будемо робити тепер? 

– Це не моє... 

– Звичайно, це намисто наше – моя дружина викупила його! – легко відповів чоловік. 

– Я не брав! 

Голос парубка ламався сильніше за попередні рази. Тепер він майже пищав чоловіку. Лайла, не бажаючи більше слухати це, вийшла з проходу й сіла неподалік навпочіпки й закрила вуха долонями. Хитаючи головою, вона намагалася викинути усі ці думки, але вони вже міцно сиділи в її голові.

«Ні, так не можна! Навіть якщо це він вкрав – не треба його так мучити!» 

– Я повторюю, звідки це в тебе? – запитав Калеб. 

– Я не знаю! – сказав хлопець. 

– Як ти міг? Адже ми прийняли тебе, нагодували, були до тебе добрими! А ти... 

Проте Айвін вже не знав, що відповісти. Бовтаючи ногами, він хотів вибратися з полону чоловіка, але Калеб тримав його, наче замість рук в нього були лещата.

Яшма, що дивилася на усе це, вже не посміхалася, а погляд в неї не був таким хижим та зухвалим. Дівчина, підперши груди схрещеними руками, дивилася на усе це, як на виконання страти.

«Щось... Якось мені не легше від такої помсти... А раптом вони справді розкажуть пану Хромару і Айвіну відрубають руку? Може втрутитися? Попрошу Хельгу пробачити... А хоча... Чи пробачить? Вона, після побаченого в хаті Еміля, ненавидить мене, проте я розумію її!»

– Будь ласка, – просив хлопець, вже не стримуючи сліз. – Я не крав це! Я не знаю, як воно тут опинилося, але...

Та договорити Калеб йому не дав. Втомившись від одних і тих самих аргументів, чоловік добряче струснув хлопця. Але рух вийшов занадто різким і замість того щоб протверезіти, хлопець сильно вдарився потилицею, тільки сильніше пірнувши у відчай. Закривши голову обома руками, Айвін лише тихо промовив: «Боляче!»

«Ні, я так не можу! Треба зупинити його! Калеб же вбити дурня випадково може, він же як голка поруч з ним!»

Але Яшму випередили. Не чекаючи подальших слів чоловіка, до кімнати раптом увійшла Хельга й поклала обидві долоні на руки коханого. Дивлячись йому прямо в очі, жінка м’яко поцілувала плече чоловіка, губами відчуваючи те, як сильно той напружився за час розмови.

Калеб, здивований такою поведінкою, лише повернув голову до дружини, як одразу ж зустрівся поглядами з нею. Жінка, своїми великими очима, дивилася Калебу прямісінько в душу. Вона просила його про милість до хлопця, не кажучи при цьому взагалі жодного слова – тільки Айвін щось тихо бурмотів.