Розділ 3: Помста! (5)

*Новий світ. День 10. Опівдні*

Айвін, після особистого обшуку стояв у своїй кімнаті, як свідок. Спершись на стіну, юнак склав руки на грудях, дивлячись на те, як Калеб, ледь не рачки, обшукував його кімнату. Погляд у парубка був впевненим, та, разом з тим, Айвін не дивився на Калеба пихато чи зверхньо.

«Ні, я розумію вас, на ваших плечах – турбота про усю родину! Дружина, Лайла – крамниця, я впевнений, також годує вас усіх. Тому я не ображаюся на те, що ви мене підозрюєте. Зрештою, краще вам переконатися, і тоді між нами не буде більше підозр чи ворожнечі!», – думав Айвін.

 «Калеб досі нічого не знайшов... А раптом і не знайде! Ох, як соромно тоді буде, адже Айвін... Він завжди був таким чемним, ввічливим. А ми його фактично у крадіжці звинуватили!», – думала Хельга.

«Нічого, – думала Яшма, усіма силами намагаючись вдавати тривогу. – Зараз він зазирне під ліжко, а там вже – усе буде вирішено! Щасти тобі знайти тут подружку чи нормальне життя, "милий" Айвіне! З репутацією крадія ти тут за все життя не знайдеш нормальну дружину, а подітися тобі нікуди! Ще й дідусь тебе викине звідси – мені не доведеться нічого робити, – планувала майбутнє Яшма. – Адже Еміля батько викинув, а так – він прийде на твоє місце!»

*Новий світ. День 9. Ніч*

Яшма сиділа на підлозі. Якоб сидів на ліжку, важко дихаючи і нервово стискаючи кулаки. Дівчина намагалася не дивитися на батька Еміля. Наче побитий собака, вона опустила голову, заховавши обличчя під короткою зачіскою. Лише інколи вона кидала короткі швидкі погляди на старосту.

Раптом двері відчинилися, а на порозі з'явився Еміль. На його обличчі був сум – розмова з Калебом точно не була легкою. Втім, Яшма також прочитала на ньому певний спокій. Кинувши добрий погляд на дівчину, Еміль подав їй руку та допоміг підвестися. 

– Отже так, – промовив Еміль, спираючись на стіл. – Твій план пішов за вітром! Ми з Яшмою тепер разом, а ти... Не знаю, роби з цим, що забажаєш! Але вона, – вказав він пальцем на дівчину. – Моя жінка! Моя! Ти зрозумів мене? І якщо я побачу, що ти ще раз підіймаєш на неї руку, то одним поштовхом не закінчиться... 

– Та як ти посмів! – обурився раптом Якоб, до якого нарешті дійшов сенс слів його сина. – Я твій батько! Як смієш ти, глист, підіймати руку на мене?! Через кого? Через цю повію! Та я їй зараз! 

Якоб піднявся з ліжка і заніс руку для удару. Він знову хотів дати ляпаса по обличчю дівчини, яка вже опустила голову, закривши її руками. Аж раптом – різкий рух з боку Еміля змусив чоловіка переглянути власні погляди. Прямий удар в око поставив Якоба на місце. Впавши назад на ліжко, староста лише тримався за власне обличчя, повертаючи думки, які син із нього вибив. 

– Геть! – обурився чоловік. 

– Що?! – випалив Еміль. 

– Геть звідси! – крикнув Якоб, але з місця не встав. – Йди, і щоб очі мої тебе не бачили! Ти – не мій більше син. Якщо ти такий дорослий, що гадаєш, що можеш підіймати руку на мене – геть! На вихід!

– Та будь ласка! – кинув Еміль і протягнув Яшмі долоню. Та інтуїтивно взяла її. – Ходімо! 

Разом вони залишили хату старости, який продовжив сипати прокляттями їм у слід! Яшма розгублено озиралася на хату хлопця, та коли вона подивилася на самого Еміля – побачила в ньому неймовірний спокій та впевненість. Трохи піднявши голову, хлопець вів її шляхом, що був лише в її голові. А Яшма просто йшла слідом. Разом, вони вийшли за село, після чого пішли до великого дерева, що росло посеред поля. 

– Що тепер робити? Де ти тепер будеш жити? 

– А, – махнув рукою Еміль. – Вигадаю щось! Зараз мені важливіша ти! 

Чоловік підтягнув дівчину до себе і поцілував, вкладаючи Яшму на м'яку зелену траву. 

*Зараз*

Калеб вже перевірив тумбу, що стояла в кімнаті – так він нічого не знайшов. Не було намиста і в скрині для речей, що стояла неподалік.

«Може він ніяк і не пов’язаний з тим намистом? Хто його знає, що в нього з Яшмою. Зрештою, вона з Емілем вчора розважалася, тож не дивно, що в них дрібні сварки. А я що тоді виходить... Просто занадто серйозно сприйняв ту їхню недомовленість? Треба буде вибачитися перед ним за цю підозру...»

Втім, коли чоловік провів рукою під ліжком, його шкіру зачепило щось довге і холодне, наче метал. Серце завмерло. Просунувши руку між ліжком та матрацом, чоловік підняв м'яку тканину і усі присутні помітили намисто, яке обережно висіло на товстій дерев'яній палиці, що слугувала частиною каркаса ліжка. 

У Айвіна від побаченого стиснуло подих. 

– Ні... – промовив хлопець так, наче в нього під ліжком знайшли чиєсь тіло.

"А може... Це справді вона його спокушала?", – подумала Яшма, пригадуючи вчорашні події.