Розділ 3: Помста! (2)

*Новий світ. День 10. Опівдні.*

– Пробачте, – промовила Лайла, опустивши погляд. – Я не встигла приготувати обід вам! 

Дівчина зустрічала батьків, які повернулися з поля, майже з порожніми руками. Вона навіть не встигла накрити на стіл, не кажучи вже про самі страви. Калеб та Хельга, що тільки увійшли в хату, зупинилися та здивовано подивилися на доньку.

«В неї такий винуватий погляд... – подумав Калеб. – Не буду її сварити сильно!»

– Чому? – здивувалася Хельга. – Було багато покупців? 

Лайла лише, винувато опустивши погляд, похитала головою. Калеб бачив, як донька притискала до себе руки й відводила засоромлений погляд. Вона кидала швидкі погляди на кухню, де досі були недороблені страви, вона також поглядала й на стіл, на якому так і не було нічого розкладено до обіду.

– Ні. Я... Я відволіклася... 

«Як же соромно! Вони працюють, годують мене, а я так легковажно відволіклася сьогодні... Та й на що? Порожні плітки з Яшмою! З дівчиною, що так підступно увела від мене одразу обох чоловіків! Дурепа я!»

– Так не робиться, – кинув спокійно Калеб. – Треба бути більш уважною! 

Чоловік побачив, як дівчина понуро кивнула, а тому продовжувати настанови він не бажав. Коротко усміхнувшись з вигляду доньки, він лише м’яко поклав долоню на голову дівчини. Коли ж Лайла підняла на нього свої великі здивовані очі, чоловік лише кивнув і м’яко підштовхнув дівчинку до обіднього столу.

– Любий, я приготую, – швидко втрутилася Хельга. – Відпочинь! 

– Усе добре! – лагідно підняв долоню чоловік. – Допоможи Лайлі накрити на стіл, я закінчу тут. 

Усміхнувшись, жінка повернулася до доньки, яка, наче пруткий кабанчик, вже поспішала розставляти тарілки.

«Вона така мила!», – подумала Хельга.

Коли ж мати підійшла до доньки, то та вже майже закінчила. Коли ж залишилася усього лише одна тарілка, Хельга протягнула свою руку і забрала від доньки посуд, поставивши її туди, де вона мала б стояти.

– Ну, ось я і допомогла! – жартівливо промовила жінка.

– Так! – усміхнулася Лайла, дуже низько кивнувши матері.

Калеб тим часом подивився, що було в казані. У металевому посуді він побачив картоплю, що от-от мала б вже доваритися. Для впевненості, чоловік штрикнув овоч ножем і той легко увійшов всередину. М'яса чоловік не побачив, проте помітив, що на невеличкому столі, де вони готували, лежить пательня та кілька яєць. 

Задумливо гмикнувши, він підійшов до столу і, діставши з полиці кілька стебел духмяних трав, почав дрібно їх нарізати. Після закінчення, картопля вже доварилася. Витягнувши товкачку, чоловік швидко почав товкти картоплю, перетворюючи її на ніжне пюре.

«Мені так складно робити товкач, а батько он як легко долає картоплю!»

Лайла з подивом дивилася на те, як швидко Калеб перетворив окремі овочі на однорідну пасту. Дівчина сиділа за столом поруч з матір’ю, але чарівні запахи свіжої їжі доносилися до неї так, наче каструля була прямісінько перед її носом. З усмішкою проковтнувши слину, дівчина продовжила дивитися за тим, як вправно чоловік готує.

Хельга, побачивши, як швидко її чоловік усе взяв під контроль, не могла стримати посмішку. Чоловік вже готував яєчню, тож вона, дивлячись на його широку спину, прикусувала нижню губу.

«Так, за це я і кохаю його!»

Коли казан поставили на стіл – обід офіційно розпочався. Калеб дуже якісно зробив свою справу – товкмач був настільки ніжним, що його навіть жувати не потрібно було. Потрапивши на язик, картопляний крем наче розчинявся, заповнюючи простір смаком, який підкреслювала дрібно нарізана зелень. 

– До речі, – запитала Хельга, – а чому ти не встигла? 

– Ой...

«Що зараз буде...», – подумала Лайла.

– Приходила Яшма...

– Яшма?! Що вона не зрозуміла з моїх слів? 

– У сенсі? 

– Я мала з нею коротку розмову зранку. Вона вибачалася, що увела Еміля, – знизала плечима Хельга. 

– А ти що? – запитав Калеб. 

– Послала її куди подалі! – відповіла жінка. – І добряче так натякнула, що вона може більше не вважати мене своєю подругою. Після такої витівки – як її можна називати "другом"? 

– Ой... – ще раз промовила Лайла. – Вона розповіла мені на прогулянці дещо...

Лайла переказала історію про те, як пані Лів "розважалася" з Яшмою, коли останню тільки викупили з борделю. Після почутого, Калеб з Хельгою дивилися на доньку широко розкритими очима. Руки з ложками опустилися, а щелепи так і застигли у відкритому стані.

«Не дивіться на мене так! Я нічого не вигадала!»

Втім, це ще були квіточки. Бо коли Лайла розповіла про те, що Яшма бачила у лісі Айвіна та пані Лів, а також те, чим вони там займалися, – ось ця вже новина була подібна до грому, що пролунав посеред чистого неба.