Розділ 3: Помста! (3)

*Новий світ. День 10. Опівдні*

Зосередившись, Хельга напружила брови. Задумливий погляд миттєво видав її, говорячи про те, що вона почала щось підозрювати. Калеб, сидячи поряд, помітив та впізнав цей вираз обличчя першим.

– Стривай... А нащо Яшма тебе взагалі кудись тягнула? У крамниці був хтось, окрім вас, коли вона говорила про це? – запитала жінка.

– Ні... 

Лайла нахилила голову, наче намагаючись вгадати, про що думає матір, але Хельга швидко відвернулася від неї, подивившись на чоловіка.

– Взагалі, сьогодні щось нікого не було, тільки Айвін перед обідом зайшов, але я сказала йому, щоб він приходив після обіду, – додала вона.

Хельга з Калебом миттєво подивилися на Лайлу і та на мить розгубилася. Чоловік відклав ложку в бік, хоча страву він з'їв лише наполовину. Склавши пальці в замок, він поставив лікті на стіл і сперся лобом на долоні. Дивлячись у стіл, він прокручував усе почуте.

– А довго вас не було? – запитала Хельга, сподіваючись на найкраще. 

– Ну... Не так щоб... – знизала плечима Лайла. – Хоча, щоправда, я не помітила цього, бо... Заслухалася...

– Ти почала готувати одразу, як прийшла додому? – запитав Калеб. 

– Так, а що... – відповіла дівчина. 

– Невелика затримка не завадила б тобі готувати обід. Картопля не доварилася, коли ми прийшли, тож поставила ти її не так уже й давно!

– А, ну... Мене ще Гуннар зустрів, бовдур, – розізлилася вона, пригадавши поведінку хлопця. – Все ніяк відчепитися не міг, просив, щоб я розповіла йому, чому Яшма з Емілем зійшлася.

– Чого це він раптом тебе про це питав? – здивувалася Хельга. 

– А я не знаю! Я намагалася йому пояснити, що поспішаю, щоб він сам пішов питати Еміля. Але він забрався геть тільки тоді, коли я батьком почала погрожувати! 

– Ну правильно, квітко! – поцілувала жінка маківку доньки і погладила її по голові. – Батько захистить тебе! 

– Перевірте, чи все тут на місці, – раптом промовив чоловік настільки серйозно, що від легкої атмосфери, що панувала між матір'ю та донькою, не залишилося й сліду. – Я піду працювати, тож не хвилюйся! – кивнув він дружині і Хельга інстинктивно кивнула йому у відповідь. 

Після цього чоловік, наче велетенський ведмідь, швидко покінчив із залишком страви. Залишивши дружину вдома, чоловік мусив зробити більше, тож гаяти час у Калеба бажання не було. Жінки ж зі свого боку також поспішали доїсти усе, аби тільки швидше звільнитися і зробити те, що попросив голова родини. 

Коли вони закінчили, Калеб вже пішов, залишивши питання з крамницею на жінок. І поки Лайла перевіряла полиці на наявність чогось зниклого, Хельга пішла шукати ту саму коробку з намистом, яке вони з Калебом планували перепродати на ярмарку. 

– Матінко рідна! – схвильовано випалила Хельга, відкривши коробку. 

Почувши це, Лайла зрозуміла – добре точно не буде. Вона стояла до матері спиною, тож поверталась вона з острахом.

«Тільки б там нічого страшного не було! Це ж моя провина буде! Я недогледіла!»

Та коли вона подивилася на скриньку і не знайшла там намиста, серце дівчини пропустило кілька ударів. Не в силах триматися на ногах, дівчина, спершись на стіну, повільно сповзла та сіла на лаву. Притискаючи вільну руку до грудей, Лайла настільки сильно заплющила очі, що в неї почалися білі зайчики під повіками.

– Мамо... – єдине, що змогла пискнути дівчина.

Хельга, відклавши коробку, почала виймати інші речі: одяг, тканина, різні матеріали та інші товари – усе, що лежало поруч з цією дрібною скринею, викидалося. Втім, намиста ніде не було. 

– Кажеш, що Айвін був тут, поки тебе не було? – запитала Лайла. 

Дівчина лише мовчки покивала. 

– Сходи, поклич батька... Скажи йому, хай підходить до трактиру. 

Лайла кивнула і, стрімко, наче стріла, що вилетіла з лука, полетіла за батьком, що пішов у поле. Хельга, в свою чергу, пішла до трактиру. 

Йдучи по ледь порожній вулиці – усі вже пішли працювати – жінка намагалася заспокоїтися. Махаючи перед обличчям долонею, Хельга нервово дивилася на всі боки. Підтискаючи губи, вона крутила між пальцями вільної руки край своєї довгої спідниці.

«Айвін... А чи міг він це зробити? – думала Хельга. – Хоча... Він був присутнім, коли пані Лів продавала те намисто... Може, він так хотів помститися Яшмі за зраду? Адже це вона витягнула Лайлу з крамниці...»

Не встигла вона закінчити думку, як раптом помітила, що стоїть перед дверима трактиру і не може увійти. Ось вона – ручка дверей, які відчинені більшість часу. Але вона не може зробити таку просту дію, як просто підняти руку, щоб вхопитися за цю ручку. 

Зрештою, знайшовши в собі сили, жінка відкрила двері і увійшла всередину. Ларс, що першим помітив її, посміхнувся і підняв руку, запрошуючи жінку підійти до нього. Хельга, в свою чергу, також посміхнулася і підійшла до чоловіка. 

– Що, як твої справи? – посміхався чоловік.