Розділ 2: Колишній. (7)

*Новий світ. День 10. Опівдні*

Пані Лів приїхала додому майже під самісінький ранок. Після того, як їй не вдалося заволодіти Айвіном, залишатися там на ніч, в трактирі, де цей хлопець і жив, не було жодного бажання. Втім, жінка не дочекалася і заснула просто в кареті. Дякувати, що її охоронці були сильними – саме вони і донесли її до кімнати. А покоївки перевдягли та вклали спати. 

«Моя голова... – подумала пані Лів. – Я ж не так вже й багато вчора пила... Цей Айвін... Це все через нього!»

Важко зітхнувши, жінка піднялася на ліктях. М’яке ліжко було неймовірно зручним, але спати вельможа більше не бажала. Тримаючись однією рукою за голову, аристократка підвелася й сіла. Біль був нестерпним, але пані Лів відчувала, що той біль не фізичний – похмілля в неї не було.

«Ні, в мене так голова лусне! Треба викинути усе з голови, піду малювати!»

– А це, – дивляся жінка на пляшку вина, – мені допоможе усе полишити!

Підвівшись, пані Лів вхопила напій. Напівпорожній посуд приємною прохолодою скла ліг у її руку. Вчепившись зубами в пробку, що стирчала з пляшки, жінка з легкістю її видрала й плюнула нею кудись подалі.

– Зараз стане легше!

Із цими словами, жінка крутнула пляшку і вставила її собі до рота. Вино, закрутившись у стрімкий вир, швидко злилося до її горла. Не відпускаючи губами скло, жінка проковтувала усе випите, тож пляшка швидко спорожніла.

Результат не змусив себе довго чекати. Спросоння та ще й на голодний шлунок, пані Лів дуже швидко відчула помітне полегшення, а голова, здавалося, стала легшою. Трохи хитаючись, жінка підхопила халат та вийшла до своєї майстерні.

«Щоб його... Того Айвіна! А мені ж він так сподобався! Я навіть не проти, якщо він одружиться з тією Яшмою! Я просто хотіла, щоб він і мені приділив уваги»

– Яшма-Яшма, Яшма-Яшма, – тихо бурмотіла вельможа. – Та щоб і ту Яшму, нащо я тільки взяла її?! Привчила мене, показала мені оті емоції та поїхала... Хоча... Тут вона вже не винна, то вже Хромар доклав зусиль. Але ж мені тепер кортить! І що робити?!

Стиснувши зуби, жінка підняла руку з порожньою пляшкою, маючи намір розбити скло. Поглядом вона вже шукала собі гарну мішень. Таку ціль, що була б гарною перешкодою – вона хотіла почути звук битого скла!

Але раптом, аристократка побачила свій мольберт. На ньому було закріплено полотнище, а поруч стояв невеличкий стілець. На ньому вже була таця, що мала на собі усе необхідне для замішування фарб.

– Точно... Я ж хотіла помалювати, але передумала тоді...

Опустивши руку з пляшкою, пані Лів просто дивилася на білу тканину, міркуючи над наступним кроком. Вино вже притупило зір разом з розумом, тож жінка просто подалася вперед та сіла перед мольбертом. Розтиснувши пальці – вона раптом почула, як скляний посуд котиться по підлозі.

«А може я йому картину намалюю? Так, зазвичай, це чоловіки намагаються добитися від мене уваги, та коли ж вже немає іншого вибору...»

***

– Як він міг? – тихо шипіла пані Лів, вимальовуючи хаотичні лінії по чистому полотнищу. – Мене – вельможу! Та він дякувати мав, чоловіки з того села у труху розіб'ються, аби тільки лягти під мій чобіт! Та після мене пісок цілують по якому я йшла, а він... він! 

З цими словами, пані Лів різко махнула пензлем, перерізаючи полотно товстою червоною лінією, яка повільно стікала вниз. Важко дихаючи, пані Лів дивилася на фарбу. Штовхнувши мольберт, аристократка перевернула його і каркас полотнища тріснув. Тепер це більше нагадувало розмальовану ганчірку, яку хтось спробував натягнути на тонкі дошки. 

«Я все одно заберу його собі! Не віддам! За все життя він – перший, хто зрозумів мене! Він буде моїм!»

– Ні, – видихнула аристократка, намагаючись заспокоїтися. – Так діла не буде... Треба спробувати інший підхід! 

*В той же час*

– Наша пані Лів вчора займалася... – повторювала Лайла. – "Цим" з Айвіном? – ніяково перепитала дівчина. 

– Так, – хижо усміхнулася Яшма. – Я сама бачила, як він стояв, спершись на дерево, а вона перед ним на колінах стояла. 

«Ой як я не хочу пригадувати це, але вже для помсти – потерпимо!»

Поклавши долоні на плечі Лайли, Яшма м’яко почала масажувати їх, аби дівчина розслабилася та скоріше повірила їй. А Лайла, тим часом, опустивши голову, переварювала в голові почуте.

– Так може... А ти впевнена, що це саме Айвін зрадив тобі? Після твоєї історії... Цілком можливо, що це пані Лів примусила його? Сама ж казала, що вона самотня та в неї ніколи не було чоловіка... А жінка вона впливова – відмовити їй складно і... небезпечно... 

Яшма вже хотіла було відкинути цю теорію, як раптом замовкла. Тепер вже вона, замислившись, опустила голову. Руки також повільно спали з плечей Лайли, а темп їхньої прогулянки сповільнився.

«А... Чи може бути це справді бути так? Стала б пані Лів залицятися до хлопця? Ну, коли ми були утрьох, вона, звісно, виявляла увагу до нього, хоча... Може я себе накручую...»