Розділ 2: Колишній. (6)

*Колись*

Хромар блукав маєтком. Сьогодні він закінчив свої справи раніше, а до нових ще не перейшов. Тому чоловік вирішив віддати вільний час на невеличку прогулянку та відпочинок. 

– Останнім часом я дійсно багато працюю... – сказав володар, потягуючись. – Може, Лів має рацію, може, варто частіше робити перерви? 

Легке сяйво теплого вечірнього сонця приємно гріло шкіру. Потягуючись, чоловік відчував, як кожен його м’яз, нарешті, розслабляється. Кістки приємно хрустіли, і чоловік посміхався так, як ніколи.

– Ні, – із задоволенням промовив він, – а то ще розслаблюся, почну лінуватися. А на мені уся родина – не можна! 

До вечері було не так багато часу, та Хромар навіть близько не відчував голоду. Лише легку, ледь помітну сонливість. Спати він останнім часом дійсно почав трохи погано.

«Чи то втома... чи то нерви – але треба щось з цим робити!»

– Ну добре, сьогодні я більше працювати не буду! Зрештою, я також людина та мені справді треба трошки перепочити!

«А як там Лів? Давно я не балував свою чарівну сестричку! Після того, як вона привезла сюди Яшму – вони часто блукають десь разом. То я з вікна бачу їх у саду, то вони разом сидять на сніданку!»

Широка усмішка мимоволі наповзла на обличчя чоловіка. Він знову потягнувся, та цього разу – попереднього хрусту вже не було. Втім, втома та знесилення все одно потроху відходили, і чоловік відчував полегшення.

«Ну, – подумав Хромар. – Зрештою, в неї з'явилася перша подруга, тож я маю бути радий від того, що моя сестричка тепер не одна тут сидить і припадає пилом, поки я працюю і шукаю їй гідну пару!»

– Точно, провідаю їх! Вирішено, так і зроблю!

Втім, коли він вже майже дійшов до дверей, що вели до кімнати його сестри, то раптом почув підозрілий стогін. Це був голос його сестри, але їй точно не було боляче. Запідозривши недобре, чоловік тихо відчинив двері, аби подивитися, чим займається його сестра. Та коли він зробив це – застиг на місці як вкопаний. 

*Новий світ. День 10. Опівдні*

– Тобто ти кажеш, що пан Хромар тебе відправив у це село, бо побачив, як ти з пані Лів розважалася? – запитала Лайла. 

– Ну... – ніяково відвела погляд Яшма. – Так... Запропонувала їй інтим я, але... Вона була такою сором'язливою, питала, як це, коли чоловік, ну... той-во... Ну про близькість розпитувала – вона ж самотня, наш пан Хромар і досі не знайшов їй гідної партії!

Задумливо опустивши погляд, Лайла забула навіть про обід, який вона тільки що готувала. Ніж та зелень вже не цікавили її, а яйця, які вона хотіла пустити на яєчню, тихо відкотилися від дівчини.

«Бачу, крихітка, що ти повірила! – хижо подумала Яшма. – Зрештою, я ж навіть нічого не вигадую! Ми з пані Лів часто, як вона говорила, “навчалися”! Чи не кожен день вона питала мене про інтимні речі й цікавилася, яких чоловіків я на своїй роботі запам’ятала найліпше!» 

Яшма намагалася усіма силами побороти посмішку, що так і хотіла з’явитися на її обличчі. Відчуття близького успіху манило її, але дівчина не квапилася.

«Шкода, звичайно, пані Лів, що я видаю тут наш невеличкий “секретик”... Пан Хромар, звичайно, наказав мені мовчати про це... Але яка різниця – Еміль вже знає, а моя репутація вже відома! Не треба було мого хлопця уводити! – подумала дівчина. – Хоча, звичайно, досвід з вами, пані Лів, був для мене найліпшим! Я мала справу з різними клієнтами – жінки не виключення. Але саме ваша наївність та щира доброта до мене – робили те “навчання” таким приємним!»

– І тебе пан Хромар вигнав сюди, щоб ти тільки не зруйнувала репутацію його родини?

– Ну... Так! Насправді, це село – ще непоганий варіант. Спершу, розізлившись, він взагалі погрожував мене вбити. Але втрутилася пані Лів і заборонила шкодити мені. Тож мене сюди й заслали, щоб я навіть шансу не мала поновити ту справу з його сестрою.

– Так, стривай, – зупинила її раптом дівчина. – А як це стосується Айвіна?! 

– А ходімо, прогуляємося, – хижо усміхнулася Яшма, беручи Лайлу під руку. – Там я тобі і розповім, що сталося вчора. А то боюся, дах крамниці не витримає таких новин. 

Зацікавлена, Лайла, наче ведена лялька, зачаровано пішла за Яшмою, яка вивела її з крамниці.  А там, на вулиці, вихід двох дівчат помітив Еміль. Разом з Гуннаром вони кинулися до крамнички Хельги, яку Лайла навіть забула зачинити. 

Хижо потираючи руки, Еміль озирався, перевіряючи наявність когось зайвого. Випадковий свідок, в найліпшому випадку – міг би повністю зруйнувати план. Але на вулиці в цей час не було нікого. Усі ще були на роботі і тільки планували повертатися назад.

– Так, я всередину, – промовив Еміль. – Ти на шухері! Пам'ятаєш сигнал? 

– Так! Якщо побачу Лайлу, Хельгу чи Калеба, я крикну у вікно: "Ви сьогодні працюєте, господарі?", – кивнув чоловік. 

– Ось за це ти мені і подобаєшся, – усміхнувся Еміль і стрімко вбіг в хату.