Розділ 2: Колишній. (5)

*Колись*

– І тепер, обережно, виводь лагідними рухами цю лінію от сюди! – промовила пані Лів, обережно керуючи тендітною рукою Яшми. 

Коли дівчина почула, що вельможа хоче також дати їй змогу помалювати – вона здивувалася. Малювання ніколи не було її хистом – повіям це просто не потрібно. Але не спробувати було б прикрою втратою. 

Та коли аристократка не тільки зробила їй невеличкий натюрморт, з того, що було в кімнаті, а ще й так старанно допомагала їй – ось це вже було для неї незвично!

«Чому вона так переймається? Бачу ж, що це не просто аристократична ввічливість – вона справді хоче, щоб мені сподобалося!»

– Раніше, – обережно промовила Яшма і раптом замовкла.

«Ні, навіщо? Їй буде не цікаво слухати, що там було в мене раніше!»

– Кажи! – промовила пані Лів із зацікавленістю.

Відпустивши руку дівчини, жінка повернулася до неї і взялася уважно слухати. Втім, Яшма лише ніяково дивилася по боках, наче шукаючи, на що змінити тему.

– Ну... Раніше, – обережно почала дівчина. – Коли я працювала в борделі...

Повисла тиша.

– Так?

– Ну, раніше, жоден з моїх клієнтів не говорив так зі мною про свої захоплення. Тим паче, ще й давав спробувати...

– Ну, усе колись буває в перший раз, чи не так?

«Чому вона раптом так замкнулася? Така ж життєрадісна була в місті, а тут – наче боїться, що я її палицями бити буду!», – подумала пані Лів.

– Ну, мені подобається, – знизала плечима жінка. – Малювання з дитинства було моїм захопленням. Не знаю, як на мене, це зовсім не дивно, що я радію, коли бачу, що й іншим подобається те, що я роблю. Якби ти лише коротко подивилася та забула – я б не пропонувала тобі це. Але ти, як мені здалося, зацікавилася. От я і вирішила, що не буде нічого страшного, якщо і ти спробуєш! 

«Ті навіть не бачили в мені людину. Але ця жінка... Вона не тільки чемно поводиться зі мною, вона ще й намагається розділити зі мною якісь свої захоплення... Вони навіть не думали розказувати це так, щоб я хоч щось зрозуміла! Просто балакали – аби ото балакати! А вона ще й намагається навчити!»

– Ви перша, хто не дивиться на мене, як на м’ясо для втіх... – промовила Яшма.

«Стоп, що я ляпнула?!»

– Пробачте! Я не мала на увазі, тобто, я не хотіла бути грубою та...

Але раптове гарчання обірвало її промову. Це шлунок Яшми подав “голос”, нагадавши, що про нього також не варто забувати. Пані Лів від несподіванки аж легенько сіпнулася.

 – Зголодніла? – поцікавилася вельможа, і дівчина лише покивала головою. 

– Ну тоді ходімо їсти! – усміхнулася жінка. 

– Як... Зараз? Але ж вечеря ще не скоро... 

– Вечеря буде тоді, коли ми забажаємо! 

Взявши Яшму під лікоть, вельможа повела її на перший поверх – туди, де була кухня. Яшма йшла й не вірила своїм очам.

«Мене будуть годувати? Зараз? Але ж вечеря не близько... Та хай із ним – обід вже скоро, невже ми не будемо чекати?!»

Аристократка, покликавши одну з молодих покоївок, попросила принести собі щось легеньке. Та коли жінка звернулася до Яшми і запитала, що та бажає з'їсти, дівчина раптом розгубилася і забула, що взагалі вона їла усе життя. 

«Бідолашна, чого вона так розгубилася?!», – подумала жінка.

– Люба, – звернулася аристократка до покоївки. – А тобі не складно буде перерахувати нам, що саме ви можете приготувати? Можливо, і я б забажала чогось новенького!

Яшма лише здивовано подивилася на жінку. Пані Лів лише усміхнулася та кивнула, а покоївочка, шумно зітхнувши, почухала потилицю.

– Ну... Взагалі багато чого... – промовила вона задумливо.

І почала перебирати усе: від найпростішої випічки на кшталт коржика із сиром та м’ясом, до чогось складного, як-от м’ясний суп чи складний пиріг.

«Ой-йой, – думала дівчина. – Нащо я взагалі погодилася... Треба було булку хліба попросити та й усе... Тут такі назви – я навіть половини не чула, не те, що їла б!»

– Або, якщо бажаєте чогось звичного, домашнього, – продовжила покоївка, – можемо зробити картоплю з м’ясом!

– Добре! – миттєво випалила Яшма.

«Нарешті! – раділа подумки вона. – Щось зрозуміле й просте!»

– Пані Лів, а...

– Ні, люба, дякую, – м’яко усміхнулася жінка й підняла долоню, заперечуючи ймовірну пропозицію. – Мене нічого з цього не зацікавило. Мені тільки легенького, а от дівчинку треба нагодувати!

– Добре, усе буде в найліпшому вигляді!

Кивнувши, покоївочка пішла, залишивши жінок наодинці. Сидячи вдвох у досить великій залі, Яшма почала перебирати пальці на руках.

«Так, я була на різних прийомах у різних людей. І навіть інколи аристократи до мене підходили. Але ніхто з них не витрачав так багато часу на те, щоб просто нагодувати мене... Та й платила я за те потім власним тілом, а вона...»