Розділ 2: Колишній. (3)

*Новий світ. День 10. Ранок*

Прокинувся Айвін з важкою головою. Вчора вночі, коли він прийшов до трактиру, Яшми він не застав. Як сказав Ларс, дівчина заходила до трактиру, та лише для того, щоб сказати, що піде на прогулянку. 

Ларс не знав, куди поділася онучка, та хлопець вже втомився блукати по селу. Тоді він вирішив дочекатися її всередині, але Яшма повернулася лише вночі. А зранку, поки Айвін ще спав, вона пішла з трактиру.

– Тобто як так пішла? – обурився хлопець.

– Ну, ось так, – розводив руками Ларс. – Вона сказала, що сьогодні трактир на тобі, а в неї справи.

– І що за справи?

– А хто ж його знає? Вона так стрімко вилетіла звідси, що ми навіть поговорити не встигли.

«Вона досі ображається... Втім, краще б мені з нею примиритися якнайшвидше!»

– Ви посварилися?

– Ні! – швидко випалив Айвін. – Не прямо так, щоб посварилися... Але мені з нею треба серйозно поговорити. Наодинці!

– Добре, я тоді тебе покличу!

З цими словами, Ларс підняв руки в ліктях, показуючи, що не бажає лізти в справи молодят.

«Добре, – подумав Айвін. – Тоді я просто працюватиму, поки вона не прийде. Зрештою, мене за це годують та дають дах над головою. Навіть деяка копійчина перепадає!»

Не поснідавши, хлопець одразу приступив до роботи, адже сьогодні, прямо зранку, до села завітало одразу декілька нових мандрівників. Разом з вже наявними гостями – роботи в трактирі вистачало! 

*Тим часом*

– Отже, я маю просто забалакати Лайлу сьогодні? – запитала Яшма. 

Вона разом з Емілем та Гуннаром гуляла околицями села. Сьогодні вони домовилися помститися хлопцю, який так підступно зрадив дівчині.

– Так, – кивнув Еміль. – Не знаю, розкажи їй щось чи поклич кудись. Головне, щоб вона вийшла з хати.

– Ти хочеш щось поцупити з крамниці?

– Ну так, – знизав плечима хлопець. – Візьмемо ми, підкинемо йому, а потім нацькуємо Хельгу та Калеба на зрадника!

– А чи не занадто це?

– Нормально! Новина про те, що він крадій, швидко обійде село. А з такою репутацією – йому тут нормального життя не світить!

Яшма сповільнила крок, після чого взагалі зупинилася. Неподалік був паркан, тож дівчина, схрестивши руки під грудями, сперлася на нього. Розглядаючи траву, вона обмірковувала почуте.

«Нормального життя... А чи варто йому ціле життя псувати... Мені он як нелегко було з репутацією повії. А тут... Ще й покарати можуть! А раптом йому руку відрубають за крадіжку? Це ж буде на моїй совісті!»

– Та не хвилюйся! – сказав Еміль і заспокійливо погладив Яшму по спині.

– А раптом його покарають? Або нас спіймають? Тоді що робити? Я хочу, щоб і йому також було боляче, як боляче мені... Але я не хочу калічити його... Це буде... Ну... Несправедливо...

– А скажи мені тоді, чи справедливо було, коли ти так намагалася задовольнити його, коли ти усе робила для нього. А він, на знак вдячності, зрадив тобі з пані Лів?! Ви ж з аристократкою того... Майже подругами були! Це, гадаєш, справедливо?

– Але ж...

– Та й не покарає його ніхто, – перебив Еміль і, відійшовши, розвів руками. – Ми ж не весь прибуток крамниці за рік викрадати плануємо. Поцупимо якусь ложку чи мотузку. Може кілька. А потім, коли Хельга з Калебом помітять це – підуть до Айвіна, ми попіклуємося.

– А якщо вас хтось помітить?

– Та ніхто нас не помітить! Та й немає в цій історії ніяких “нас”! – посміхнувся Еміль. – Усе зробимо ми з Гуннаром!

Товариш кивнув.

– Я залізу, він – стоятиме на шухері. Ти – взагалі тут ні до чого. Твоя справа – просто відволікти Лайлу. Навіть якщо усе піде найгіршим чином – ти скажеш, що просто хотіла поговорити з подругою.

– А ти? – обережно промовила Яшма, притиснувши руки до грудей. – Я не хочу, щоб і тебе карали...

Еміль замовк. Усміхнувшись, парубок тепло подивився на дівчину. Опустивши руки, він нахилив голову трохи вбік. Йому хотілося знову роздивитись Яшму з ніг до голови.

«Ось за це я її і кохаю! Оце жінка! Як пощастило, що Айвін з тією аристократкою пішов!»

– Я тебе також дуже кохаю! – відповів Еміль. – Але й нас не покарають. Скажемо, що потрібна була швидко мотузка чи ложка...

Еміль опустив голову, чухаючи потилицю.

– Так, напевно треба буде красти мотузку, бо вигадати аргумент для необхідності ложки... складно. Ну тим не менш! Скажемо, що потрібно було швидко, а продавця в крамниці не було! Відмажемося, сказавши, що хотіли б передати гроші ввечері.

Яшма знову опустила погляд. Важко зітхнувши, дівчина раптом підняла голову. І, фіналом її роздумів, став черговий важкий подих.