Розділ 2: Колишній. (2)

*Новий світ. День 9. Ніч*

Айвін підвівся з землі. Скільки часу він так просидів під тим деревом, де до нього залицялася пані Лів, він не знав. Обтрусивши одяг, хлопець, опустивши голову та плечі, пішов у бік села.

«Щось мене нудить від усього цього. З’їв щось? Ні, проблема в іншому... Це все нерви!»

 – Ні, не час, не зараз! – захитав головою парубок. – Десь там плаче Яшма, треба повернутися та заспокоїти її! Якби знав, що пані Лів таке вичудить – нікуди не пішов би з нею!

Коли Айвін повернувся до святкового столу, бенкет вже майже закінчився. Так, подекуди гості ще сиділи та спілкувалися про щось. Але більшість вже покинула свято тим чи іншим шляхом. 

Хтось, втомившись, повернувся до рідної домівки спати та відпочивати. А хтось, перебравши з алкоголем, спав просто за столом чи під столом. Вільних місць було повно, подекуди навіть їжа ще стояла, але Айвін їсти не хотів. 

Пані Лів, на щастя, також не було.

«Мабуть поїхала додому... Добре, хоча б розслаблюся!»

Пошукавши очима Яшму – хлопець так і не знайшов її. Не було її ані за столом, ані десь навколо.

– Можливо, пішла до трактиру? – пробурмотів Айвін та вирушив туди.

Вже пройшовши половину шляху, Айвін раптом натрапив на Якоба. Старий чоловік, тримаючись за око, блукав селом. Коли той побачив парубка, інше його око  похмурнішало, погляд став злішим. Прибравши долоню від іншого ока, староста махнув Айвіну, щоб той забирався. 

Проте хлопець помітив, що інше око Якоба – було забитим. Невеличкий, проте доволі помітний на старій шкірі, синець – свідчив про те, що вечір було зіпсовано не тільки йому. 

– Це ти? – з огидою кинув Якоб. – Чому не стежиш за своєю хвойдою?

– Пробачте? – перепитав Айвін, не розуміючи, чим він встиг прогнівати його. 

– Не пробачу! – махнув старий. – Ні тебе, ні цю повію! Йдіть з очей моїх обидва! 

З цими словами, Якоб відвернувся від парубка і тільки прискорив свій крок додому. Айвін, спантеличений такими заявами, якийсь час просто стояв і дивився йому услід.

«Це він про Яшму? А його вона як образила? Добре, нехай, це будуть проблеми майбутнього мене, головне зараз – знайти її!»

Втім, коли староста вже сховався у тінях ночі, юнак усе-таки повернувся до реальності і, знизавши плечима, продовжив свій шлях до трактиру. 

«Завтра! – подумав він. – Усе, що не стосується Яшми – завтра! Зараз я мушу знайти її та все пояснити!»

*В той же час*

– Я не здивований, що Айвін тобі зрадив, – спокійно відповів Еміль, обіймаючи Яшму. 

Вони сиділи біля того самого великого дерева, що було у полі трави за селом. Там було тихо й гарно, а головне – нікого зайвого, хто міг би їм заважати. Тільки він та вона, а також – нічне зоряне небо, що зачаровувало своєю красою. 

– Мовчи! – ображено промовила дівчина. – Мені не дуже приємно згадувати про це! 

Яшма сиділа, наче пташка в гнізді. Увіткнувшись носом хлопцю в плече, вона притискалась до сина старости усім своїм тілом. Вдихаючи його запах, Яшма намагалася втримати власні сльози.

«Як він міг? – думала вона. – Я ж так сильно кохала його...»

Важко зітхнувши, вона підняла голову й подивилася в очі Еміля. Пихаті та гордовиті. Втім, в них було кохання та бажання, якого вона не змогла домогтися від Айвіна. Поклавши долоню на груди хлопця, Еміль раптом перехопив руку дівчини та поцілував її, наче Яшма була справжньою леді. Легка усмішка несвідомо з’явилася на обличчі дівчини.

– Полиш! Враховуючи те, що ти мені розповідала про пані Лів – я зовсім не здивований, що та до подібного опустилася. Ха! – раптом випалив він. – Кумедно буде подивитися на обличчя пана Хромара, коли він дізнається про те, що його улюблена сестра опустилася до розпусти з селюком, що не має ані роду, ані майна! 

– Так... – невпевнено промовила дівчина. 

Раптом, руки чоловіка пішли далі. І от Еміль вже не просто обіймав Яшму, а почав потроху підбиратися до "найсолодших" її місць. Після того, як Якоб перервав їх у хаті, вони так і не продовжили справу. І хоча зараз образа на Айвіна трохи притихла, і Яшма вже не так сильно бажала йому помститися, та відповідь на дотики Еміля вона все ж таки дала. Повністю розвернувшись до нього, дівчина міцно поцілувала його. 

– А хочеш, ми того Айвіна провчимо?

– Як? – здивувалася такій пропозиції Яшма. 

– Ми його... Трошки підставимо! Хай знатиме, як робити боляче такій красуні!