Розділ 1: Той, що зрадив довіру! (8)

*Новий світ. День 9. Вечір*

«Нарешті, – думала пані Лів. – Нарешті моя самотність скінчиться! Нарешті і в мене буде чоловік!»

Аристократка вже не соромилася. Тепер, коли поруч немає ані Яшми, ані її охоронця – вона могла не стримувати себе. Спокусливо дихаючи хлопцю в обличчя, вона намагалася вхопити обидві руки парубка, аби той мав менше можливостей для спротиву.

Поки усі святкували шлюб Тіріона та Моллі – їм ніхто не міг би завадити і пані Лів це знала.

– Зупиніться, прошу вас! – просив юнак, намагаючись вирватися з полону жінки.

«Я ж не можу її вдарити чи відштовхнути?! Вона ж розповість брату й тоді буде ще гірше!»

– Не треба чинити опір! – говорила пані Лів. – Я впевнена, що нам буде приємно!

«Іда завжди така задоволена ходить, після ночі з моїм-то братом! Я також хочу!»

«Знову, як у тій крамниці!», – подумав хлопець і від цього спогаду йому стало зле.

Жінка скористалася цим і, вхопивши руки хлопця, притиснула їх до грудей. Хлопець злякався і швидко підняв їх, але вона того й бажала. Вчепившись у штани Айвіна, аристократка притиснулася до нього, намагаючись поцілувати. Хлопець розривався: з одного боку – він не хотів втрачати одяг, та з іншого – він не хотів цілувати когось, окрім Яшми.

– Знімай! – хтиво промовила пані Лів і розв’язала вузол, що тримав штани хлопця на поясі.

Користуючись затримкою, вона сіла на коліна й почала стягувати з парубка одяг, оголюючи його тіло потроху.

– О, бачу, що ти вже готовий! – промовила хтиво пані Лів, мацаючи хлопця нижче поясу. – В мене ніколи не було чоловіка, тож пробач, якщо я вже буду необережною! 

З цими словами, жінка штовхнула парубка у дерево. Та так, що той аж головою вдарився, на секунду перестав чинити опір шаленому бажанню вельможі. Пані Лів цією секундою скористалася – і таки змогла приспустити з хлопця його штани. Лише в останню мить юнак вхопив одяг, втримуючи його на собі. 

– Не треба!

– Не пручайся! Тобі сподобається! 

– Мені вже не подобається, пустіть! – випалив юнак, поклавши долоню на голову жінки, аби зупинити ту: пані Лів вже готова була зубами вчепитися в одяг Айвіна. 

«Вона зараз зніме їх, а там вже я її не спиню! Що робити? Якщо вдарю – вона розповість брату і тоді точно кінець. А якщо піддамся... Як потім Яшмі в очі дивитися?»

Його одяг вже був нижче і нижче. Хлопець тримав голову жінки однією рукою і власний одяг іншою. Але одночасно йому не виходило втримати й те, й інше! Втім, усе це втратило сенс, коли юнак побачив Яшму. Дівчина, що з'явилася наче нізвідки, зараз ображено дивилася на них, стоячи метрів за двадцять позаду. 

Пані Лів, краєм ока помітивши потенційну суперницю.

«Тебе не вистачало! – подумала гнівно жінка. – Не смій мені заважати!»

Голосний стогін, сповнений задоволення та насолоди. Саме це вичавила з себе пані Лів, аби позбутися повії, яку та колись прихистила. Хижо посміхнувшись, пані Лів обернулася на Яшму і зробила жест, ніби витирає губи. Як вона і планувала – цього було достатньо, щоб дівчина зробила хибні висновки і пішла від них, залишаючи свого "колишнього" хлопця на поталу аристократки. 

«Як?! Навіщо?», – подумав хлопець збентежено.

Руки хлопця стали слабшими і жінка, скориставшись цим, миттєво зірвала з нього штани. Облизнувшись, вона вже готова була кинутися й на нижню білизну хлопця, аж раптом – сильний поштовх одразу в обидва плеча.

Стиснуто скрикнувши, аристократка полетіла на землю. Падіння на землю було дуже болісним – жінка ледь не закричала від болю, адже приземлення було жорстким – спина й груди жінки були голими.

– Щоб тебе! – випалила аристократка, сильно стискаючи кулаки від болю.

– Ні! – промовив Айвін, підіймаючи та зав’язуючи штани на собі. – Щоб вас! Що ви вчинили тут?

«Він штовхнув мене? – обурилася пані Лів, повільно підіймаючись з землі. – Та як ти посмів?»

– Заспокоїлися? Тепер більше не будете на мене кидатися?!

Голос парубка був злим та сповненим огиди одночасно. Він, вперши руки в боки, дивився на неї так, наче вона була цуценям, що зіпсувало йому килим.

*В той же час*

«Як він міг?» – думала Яшма.

Не розбираючи дороги, дівчина просто бігла вперед. З її очей лилися сльози, тож робила вона це майже наосліп. Сукня чіплялася за гілки та кущі – але Яшма навіть не звертала на це уваги, єдине, чого вона бажала – втекти.

«Я вірила йому, готова була почекати! Думала, що він гарний хлопець, а він...»

З цими думками, вона вийшла до села. Ноги несли її кудись подалі, де б ніхто її не побачив. Захлинаючись болем, дівчина просто шукала притулок.

– В трактир не можна, – тихо промовила вона собі під ніс. – Але куди тоді?