Розділ 1: Той, що зрадив довіру! (7)

*Новий світ. День 9. Вечір*

Лайла втекла. Судячи з напрямку, вона пішла в єдине місце, яке вона могла назвати безпечним – додому.

«Лайла! Доню...», – подумала Хельга.

Стиснувши зуби, жінка озирнулася на хату старости. Звідти й досі доносилися звуки втіхи Яшми та Еміля. Стиснувши кулаки, жінка пішла назад до свята.

«Я йому усі кістки переламаю! Та як він посмів?! До моєї Лайли, до моєї милої, щирої дівчинки! Свою потвору прилаштувати хотів? Ну я йому зараз прилаштую!»

Коли вона повернулася – гостей вже набагато менше. Переважно, залишилися лише чоловіки, що досі святкували. Навіть Тіріон та Моллі вже пішли, залишивши рештки їжі та напоїв гостям. Втім, її чоловіку та Якобу це аж ніяк не заважало. Чоловіки й досі сиділи, доїдаючи вже нові порції й обговорюючи щось своє. Хельга бачила, як Калеб, спілкуючись зі старостою, сміявся та посміхався.

«Ну ні, – подумала жінка. – Зараз тобі буде непереливки!»

– Перепрошую, – усміхнулася Хельга, звертаючись до Якоба.

Жінка намагалася не показувати свої руки, ховаючи їх за спиною. Причина тому – кулаки, які вона стискала настільки сильно, що якби надворі була могильна тиша – староста б почув, як скриплять її м’язи.

Якоб, піднявши на неї погляд, щиро усміхнувся. Жінка усміхалася, а тому чоловіки нічого не запідозрили. Староста кивнув і, охнувши, піднявся зі свого місця. Хельга кивнула йому вбік, натякаючи, що хоче розмову приватну.

– А де Лайла? – з легкістю в голосі запитав Якоб. – Вона з Емілем залишилася? Подружилися вони?

– О, якраз про це й поговоримо!

Хельга підтримувала на обличчі добру посмішку, але Калеб вже змінився в обличчі. Кинувши на жінку погляд, який навіть без слів можна було зрозуміти: «Що трапилося?»

«Я усе поясню!», – відповіла вона кивком.

Якоб йшов попереду. Він гадав, що Хельга поведе його до хати, де молодята вже спілкуються, але жінка зупинила його, коли вони були неподалік якогось хліву. Усюди було темно, але святкові вогні все ще було видно.

– Як ти посмів?! – випалила жінка і, вхопивши старосту за комір, з силою втиснула у стінку хліву.

На обличчі жінки вже не було тієї ласкавої усмішки, тепер на Якоба дивився справжній звір. Чоловік, не чекаючи на таку різку зміну настрою, злякався і забув, як говорити. Мозок хотів запитати про причини агресії, але тіло відмовлялося і староста просто мекав, поки Хельга втискала його в стіну. Здавалося б, підняла його над землею. 

Калеб, що стояв поруч, ледь не поперхнувся власною слиною. Він дуже рідко бачив дружину в такому настрої. Проте зараз, чоловік навіть розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину

– Хельго, ти чого? – ламаним голосом нарешті випалив Якоб.

– Я чого?! 

Після цього Хельга знову вдарила чоловіка об стіну, та від цього її гнів лише став більшим.

– Та ти дякувати мені повинен, що я тебе привселюдно на тому весіллі не вбила!

– Та за що, люба! – з шаленим поглядом запитав чоловік.

– Краще розкажи, ти чого вирішив зробити весь цей цирк?! – промовила вона крізь зуби. 

– Люба, – обережно втрутився Калеб, поклавши свою велику міцну долоню на руку дружини. 

 І хоча Хельгу не можна було назвати худорлявою, але величезна долоня коханого була на її тендітній руці, наче лапа ведмедя на тонкій гілочці. Це трохи заспокоїло жінку, даючи їй змогу нормально зібратися з думками і чітко виказати свої претензії. 

– Який цирк, Хельго, ти про що? – блимав очима Якоб. 

Хельга відпустила старосту. Піднявши долоні до грудей, вона повільно опустила їх, видихаючи разом з цим. Це допомогло їй втамувати бажання зламати старості шию. Коли ж чоловіка більше ніхто не тримав, той трошки заспокоївся та повернув контроль над язиком.

– Що сталося, поки вас не було? – запитав той.

Голос у нього був лагідний, а погляд спокійний. Якоб дивився на жінку з-під лоба, але так, наче боявся, що його знову вдарять об стіну.

– Ми з Лайлою пішли за яблуками... – спокійно почала жінка.

Обличчя Якоба було для Хельги справжнім випробуванням. Дивлячися в його очі, Хельга ледь стримувала себе від нового нападу. Аби не бачити обличчя Якоба і не гніватися знову – жінка просто опустила голову. 

– І Еміль дійсно був там... Але, коли ми відкрили двері, перше, що ми побачили, як твій синочок з Яшмою... 

Хельга, закусивши губи зсередини, підняла кулак, бажаючи зробити Якобу боляче. Чоловік відчув це та інтуїтивно втиснув голову в плечі. Втім, жінка передумала і опустила руку.

 – Кохалися вони там, м'яко кажучи! М'яко – бо вони не спинилися, навіть коли побачили мою Лайлу! 

– Що?! – обурився Калеб. 

Ось тепер чоловік заговорив голосніше та жвавіше!

«Не може бути! – думав Якоб. – Я ж йому майже усе влаштував! Не повірю, що він усе зіпсував, коли ми майже уклали шлюб! Калеб же вже майже погодився провести з ним “зустріч наодинці”! Неправда! Не може бути!»