Розділ 1. Той, що зрадив довіру! (5)

*Рідний світ. День -2. Ніч*

– Щоб його! – промовив Айвін, підіймаючи з підлоги кухоль.

Влетівши до хліва, хлопець бажав захиститися від вовка, а тому кухоль йому довелося кинути, аби той не заважав. Через це – з посуду вилетіло трохи менше половини снігу. Втім, Айвіну було на це байдуже! Зараз, після успішної оборони, він хотів лише якомога швидше випити чаю з хвоєю. Гілка також лежала неподалік.

На тремтячих ногах хлопець дійшов до багаття. Вогонь горів так само мирно, як і коли юнак полишав хлів. Поставивши кухоль, Айвін сів і почав чавити зелень. Вечеря в нього мала б бути непоганою, адже усе необхідне він придбав, уникнувши при цьому залицянь самої Світлани. Адреналін спав, залишивши місце для втоми, а також легкого жалю. 

– Як мені це набридло, Бароне! – випалив Айвін, нарізаючи в'ялене м'ясо. – Бідність, голод, холод, а тут ще й вовки приперлися! Як би я хотів просто опинитись в якій-небудь країні, де панує вічне літо, де завжди тепло й свіже повітря, де завжди щось гарне росте. Де не треба хвилюватися про вогонь, який не дасть замерзнути, де є ліс, в якому немає хижаків! 

Собака, почувши це, тільки легко укнула, наче погоджуючись з мрією господаря. Барон – неперевершений слухач, та кепський співрозмовник. Втім, Айвіну і цього було достатньо.

– Хоча б ти почув про мою проблему, собако... Хоча, ми з тобою в одному човні...

Втім, усмішка повернулася на обличчя. Яким би складним життя не було, але сьогодні – їм пощастило. Вони здолали вовка, а тому бажання смачно поїсти тільки сильніше підігрівало їхній азарт.

Хлопець, ледь утримуючи слину в роті, відрізав невеличкий шмат м’яса та кинув його собаці. Барон підхопив ласощі в повітрі, а після – гучно зачавкав. Хлопець погладив тварину по голові й усміхнувся.

– Ти заслужив! Дякую, що послухав і що допоміг відбитися від того лісового лиха!

*Новий світ. День 9. Вечір*

Айвін йшов поруч з пані Лів. Жінка була трохи попереду, ведучи парубка туди, куди вона сама бажала дійти. А юнаку було байдуже – він лише мовчки йшов, очікуючи на слова вельможі. 

– Знаєш... Це свято таке яскраве!

Важко зітхнувши, жінка подивилася на небо. Задумливо нахиливши голову, вона трохи помовчала, після чого зітхнула ще раз.

 – Так, звичайно, до весілля мого брата та Іди не дотягує, але... Є в ньому... Щось...

– Щось рідне? 

Хлопець усміхався, згадуючи усі моменти на весіллі. Перший тост, перший поцілунок молодят. Грайливий та спокусливий погляд Яшми після цього... Хоч Айвін був тут лише трошки більше тижня, але емоцій, подій, почуттів та добра він тут побачив більше, ніж за своє життя. Він і сам радів, усвідомлюючи, що став частиною цього свята й цього світу.

 Пані Лів від такої відповіді аж озирнулася. Побачивши усмішку хлопця – вона і сама посміхнулася. 

– Ага, – бадьоро кивнула вона. – Рідне! Гарне слово, мені подобається! 

Якийсь час вона мовчала, наче збираючись з думками. Вони пройшли лише невелику відстань, як жінка продовжила: 

– Тільки ось... – знов промовила вона, але її голос вже був не таким щасливим. – Те, що оточувало мене з дитинства, це: срібло, золото, мармур, самоцвіти, бенкети, аристократи, нудні бесіди, порожні зустрічі, холодні привітання, нудні свята – ось це було моїм рідним. Навіть якщо замислитися, весілля брата – таке ж нудне свято, якби не мій брат та його дружина. А так – усе те саме. 

– Що ви маєте на увазі?

– Ну... ось саме це! 

Пані Лів замовкла, а хлопець побачив, як вона перебирає власні пальці. Вона трошки крутилася на місці, наче не знаючи, з чого почати.

– Прибери з того весілля Хромара, якого я безмежно кохаю та Іду, яка мене дратує – і весілля перетворилося б на таку ж саму нудну "розвагу" аристократів...

Опустивши голову, жінка розглядала щось на землі, а потім кинула короткий погляд на небо.

– Вітаю вас, пані Лів, як ваше нічого? – імпровізувала жінка, по-дитячому передражнюючи якогось старого аристократа. – О, моє нічого? Дякую, що спитали, моє нічого так само нічого. Моє найстарше "нічого" одружилося з таким самим "нічого". Я радий, що зміг укласти шлюб між двома "нічого", щоб вони народили мені третє "нічого".

З кожним словом її голос ставав все більш напруженим та роздратованим. Жінка навіть удавала своє оточення з гнівом. Її світла шкіра все більше й більше набирала кольори, а жести ставали дедалі агресивнішими та різкими.

І хоч Айвін не бачив її обличчя, та він чудово знав, як воно зараз виглядає. Від колишньої пані Лів – спокійної та стриманої – не залишилося й сліду. Втім, сказати щось проти юнак також не наважився. 

– Пробач мене...

Жінка шумно зітхнула. Повернувшись до Айвіна, вона подивилася на нього так важко й знесилено, наче вона пройшла через три війни та два полони. Вона дивилася в очі хлопця так, наче шукала в них порятунку.

– Я просто... Я просто сильно втомилася від усього цього... А найгірше, знаєш що?