Розділ 1: Той, що зрадив довіру! (2)

*Новий світ. День 9. Майже ніч*

– Мамо, ти як? – запитала Лайла, звернувши увагу на те, що Хельга йде якось кволо. 

– Оу, та нормально, – усміхнулася жінка. – Просто ногу трохи відсиділа, а тут батько раптом так несподівано попросив принести яблука. 

Вони з Лайлою тільки й встигли, що відійти від загального застілля. Гучні голоси, дзвін посуду, а також запах різноманітних страв – усе це ще було позаду, тож дух свята ще був із ними. І хоч що Лайла, що Хельга – вже давно наїлися від душі, та залишати весілля Тіріона та Моллі їм зовсім не хотілося. 

– Мамо, а як ти гадаєш, я подобаюся Емілю? – раптом запитала дівчина. 

«Ох, дівчино, що б тобі відповісти?!», – подумала жінка.

Подивившись на небо, Хельга спробувала знайти відповідь серед нескінченних зір, що вкривали чорне простирадло нічного неба. Втім, опустивши погляд, жінка також не знайшла там підказки. Від згадки про Еміля, Хельга несвідомо починала відводити погляд, а спогад про те, як хлопець вчинив із Яшмою – змушував долоні стискатися в кулаки.

Залишалося відкритим питання: "Як швидко Лайла зробить щось, що Еміль захоче зруйнувати і її репутацію?". Так, звичайно, якщо це станеться – Калеб дуже добре пояснить у "тісному контакті", що паплюжити добре ім'я Лайли – погана ідея. Та самій дівчині вже нічого не дасть побиття Еміля. 

З іншого боку: Еміль не виявляв якоїсь ворожості чи огиди, навпаки – він намагався робити компліменти, бути чемним та відкритим. І хоча прямо він ще й не говорив, що Лайла йому подобається, та, зрештою, вони вже й давно не діти, щоб голосно кричати на дворі, хто за кого вийде заміж у майбутньому. 

«А ще... Їй відмовив Айвін... А раптом ще й Еміль відвернеться? А я наобіцяю їй щасливе майбутнє з ним...  А якщо промовчу зараз – фактично покажу їй, що вона не гарна й не подобається Емілю... Ох, і що ж мені тепер робити?»

– Я не знаю, доню, – знизала плечима Хельга. – Але я знаю лише одне – тобі ми з батьком підберемо лише найкращого чоловіка, повір мені! Для мене та Калеба, ти – найдорожчий скарб. Тож першому зустрічному ми тебе не віддамо! 

Лайла посміхнулася, почувши це. Їй було дуже приємно це чути, адже вона сама не мала такої спостережливості як батько, і такої мудрості як мати. Дівчина, чесно перед собою, навіть не могла б сказати, чи подобалася вона насправді Айвіну чи Емілю. Обидва хлопці поводилися чемно перед нею, та після відмови Айвіна – Лайла вже й не знала, чого чекати від Еміля.

Коли вони наблизилися до хати Якоба, Хельга запідозрила недобре. Проста материнська інтуїція охопила раптом її серце. І присмак цієї інтуїції був геть дурним. Лайла вже потягнулася до дверей, щоб постукати в них, а Хельга відчула, що дуже сильно не хоче, щоб донька турбувала те, що знаходилося у хаті. 

Лише коли Лайла відбила дрібний ритм, а з того боку почулося ввічливе "відчинено" – Хельга зрозуміла, що так сильно не подобалося їй. Тихий, ледь помітний стогін, який можна було вловити майже на самому кордоні слуху. І це не був стогін болю чи страждання. Це був тихий, нерівномірний стогін, що належав жінці. Коли Лайла відчинила двері, серце Хельги пропустило кілька ударів. А сама Лайла, від несподіванки, не змогла зробити ані кроку, так і застигнувши з піднятою рукою. 

Там, у хаті, прямісінько в центрі, стояв стіл. А на тому столі, спершись на нього, Еміль з Яшмою піддавалися розпусті. І, судячи з Яшми – вона була не проти і їй це навіть подобалося. Поява двох нових гостей аж ніяк не завадила їм і вони, наче нічого не відбулося, навіть не збавили темпу свого злочинного кохання. Яшма лише вільною рукою, іншу тримав Еміль, намагалася приховати власні оголені груди.

Якби Лайла відчинила двері у саму безодню – це б налякало Хельгу менше. А найсильніший удар припав на Лайлу. Дівчина, дивлячись як її, ще нещодавно, подруга забирає у неї ще й другого хлопця – мовчки стояла, піджимаючи тремтячі губи. Вона спробувала відвернутися, насилу піджимаючи губи, але це не допомогло. Тіло трусило, їй хотілося заплакати, але гідність не дозволяла цього зробити. Та, зрештою, не витримавши, Лайла заховала обличчя руками і, розвернувшись, побігла кудись у пітьму ночі. 

Лише зникнення доньки змусило Хельгу вийти зі ступору. Озирнувшись на слід Лайли, Хельга повернула голову на Яшму. Погляд жінки був злим, адже подруга перейшла усі припустимі межі. 

– Що це означає? – грізно промовила Хельга, звертаючись навіть не до неї, а до Еміля. 

– Хельго, – уривчастим голосом промовила Яшма. – Я тобі усе поясню потім... 

Втім, говорячи це, вона навіть не прикрилася. Вчепившись у стіл, Яшма лише сильніше задерла ногу, даючи Емілю більше "можливостей" зробити їй приємно. 

– Пробачте, пані Хельго, мені дійсно шкода, – знизав плечем хлопець. – Я намагався пояснити батьку, але...

Та Хельга вже не стала слухати – і без цього було зрозуміло, що син старости ніколи не бажав бачити Лайлу на місці своєї дружини. Увесь цей маскарад – виключно справа рук Якоба, що вирішив "прилаштувати" свого хтивого сина до їхньої Лайли. 

«Наче навмисно цього виродка прилаштували до нашої чистої Лайли! Ну, Якобе, зараз я з тобою поговорю відверто!», – думала Хельга.