Частина 22: Пастка!

*Новий світ. День 10. Обід*

— Насправді, — почала Хельга. — Погано! 

Усмішка жінки миттю змінилася на серйозне обличчя. Вона поки що чекала, бо боялася починати розмови про вкрадене намисто без чоловіка. Калеб — її опора та підтримка, в цей час наближався до трактира. Коли він разом з Лайлою перейшов за поріг закладу — Хельга наче знайшла свою сміливість. 

— В нас вкрали намисто, — промовила вона, коли чоловік підійшов. 

— Отакої! — здивувався Ларс. 

— Так, — кивнув Калеб. — В нас не так вже й багато підозрюваних, адже про це намисто знало не так вже й багато людей. 

— Ох, — раптом здогадався старий трактирник. — Ви ж не підозрюєте Яшму у крадіжці? 

— Ні, — чесно відповів Калеб. Його голос звучав суворо, а погляд був серйозним. Поруч з ним не хотілося зараз жартувати чи посміхатися. Усі розуміли, що чоловік прийшов сюди за правдою — саме її і хотілося поскоріш віддати йому, аби, нарешті, зітхнути з полегшенням. 

— А ну! — крикнув Ларс, привертаючи увагу Яшми та Айвіна. — Діти, йдіть сюди! 

Коли Айвін та Яшма підійшли, то одразу зрозуміли, що справа пахне підгорілим. Яшма знала причину, з якої подружжя завітало до них, а от Айвін... Хлопець лише відчував, що сталося щось погане, а от що саме — це було йому не відомо. 

— Сьогодні в нас вкрали дороге й коштовне намисто, яке ми планували продати на ярмарку! — заново почав Калеб, коли до розмови доєдналися хлопець з дівчиною. 

— Це те саме, яке продавала пані Лів? — миттєво пригадав юнак. 

— Так, звідки ти знаєш? — запитав Калеб, кинувши на парубка погляд, сповнений підозр. 

— Він був тоді присутній, коли пані Лів продавала його, — втрутилася Хельга. 

— Так, — кивнув хлопець. — Я, власне, тоді і познайомився з аристократкою... — спогад про жінку не був приємним. Те, що відбулося на весіллі Моллі та Тіріона — досі не давало йому спокою. 

— Тим легше, — підбив підсумки Калеб. — Айвіне, я буду з тобою відкритим, оскільки вважаю тебе людиною чесною. Скажи, що ти сьогодні робив в крамниці? 

— А?! — здивувався хлопець різкому питанню. — Я... Ви підозрюєте мене? — розуміння вилилося хлопцю свинцевою кулею, що застрягла у горлі. Хвилювання неможливо було ані проковтнути, ані виплюнути, тож парубку довелося просто терпіти це. — Мене Яшма попросила придбати кілька ложок, я і пішов до вас. Але коли я побачив, що в крамниці нікого немає — я одразу вийшов і зустрівся з Лайлою, що якраз поверталася! 

— Що?! — обурилася Яшма, влучно відігравши потрібнуна емоцію. — Я нічого тобі не казала про ложки! 

Вигляд у дівчини був такий, ніби її звинуватили в усіх гріхах людства, та аж ніяк не у проханні придбати простих ложок. 

— Так, Айвіне... — підозріло промовив Ларс. — Ми ж трактир — в нас тих ложок завжди з запасом! Якщо гість зламає чи впустить на брудну підлогу — ми дамо йому нову, тож ложок в нас завжди купа! 

— Саме так! — підтвердила Яшма, обурюючись. — Я згодна, я ходила сьогодні до крамниці, спілкувалася з Лайлою про... — раптом зам'ялася жінка. — Загалом, не важливо, що ми там обговорювали, але я була під наглядом вашої доньки, — зверталась вона вже до Хельги та Калеба. — А от нащо він йшов до вас — я й гадки не маю! 

Ролі змінилися. І тепер вже Айвін стояв з обличчям, наче його звинувачують в усіх гріхах людства. Свинцева куля, що застигла під горлом, повільно почала падати на дно шлунку. Голос парубка почав ламатися, наче йому тільки чотирнадцять виповнилося. Він, збиваючись, намагався відстояти свої слова, але обличчя оточуючих точно не виражали віри йому. 

— Айвіне, — ще раз, поки що спокійно, попросив чоловік. — Давай не будемо ускладнювати! Навіщо ти збрехав нам зараз?

— Та я не брехав! — обурився юнак, чим навіть привернув увагу відвідувачів. Ларс, помітивши це, зробив жест, щоб хлопець був тихішим. — Я правда нічого не знаю про ваше намисто! Та й нащо воно мені? Кому я його тут продам? А самому носити — мені не пасуватиме! 

— Хлопче, — вже ледь стримувався Калеб. — Давай зробимо так: ти віддаш нам намисто, а ми зробимо вигляд, що нічого не сталося! Бо зараз я буду змушений провести невеликий обшук тебе та твоєї кімнати! І якщо ми знайдемо те намисто — шляху назад вже не буде! 

— Та шукайте! — сміливо випалив Айвін, а Яшма лише ледь помітно посміхнулася. — Все одно ви нічого не знайдете! 

— Добре, — кивнув Калеб. — Ларс, ти не проти, якщо ми... 

— Звичайно! — перебив трактирник. — Я також не думаю, що Айвін щось вкрав, але щоб ви були спокійні, та й щоб довести, що ми не тримаємо тут крадіїв — шукайте! 

— Ходімо з нами, Айвіне, — запросив чоловік так, наче наказував. Хлопець пішов. 

Яшма, яку ніхто не кликав, втім також доєдналася до спостерігачів. Зрештою, вона знала, чим усе закінчиться, а тому була спокійна.