Частина 20: Родина!

*Новий світ. День 10. Обід.*

— Пробачте, — промовила Лайла, опустивши погляд. — Я не встигла приготувати обід вам! 

Калеб та Хельга, які тільки нещодавно повернулися, дивилися на доньку, що сором'язливо ховала очі. Дівчина виглядала винувато, тому вони не хотіли її сильно сварити за це. 

— Чому? — здивувалася Хельга. — Було багато покупців? 

— Ні, — похитала головою Лайла. — Я... Я відволіклася... — дівчина говорила так, наче от-от пустить сльозу. Їй було дуже прикро та сумно від того, що її батьки, що прийшли з роботи голодними, зараз муситимуть або чекати, поки вона закінчить, або почнуть готувати самотужки. 

— Так не робиться, — кинув спокійно Калеб. — Треба бути більш уважною! — закінчив чоловік і, повернувши голову до кухні, пішов туди. 

— Любий, я приготую, — швидко сказала жінка, поклавши долоню на плече чоловіка. — Відпочинь! 

— Та полиш, — хитнув головою Калеб. — Допоможи Лайлі накрити на стіл, я закінчу тут. 

Хельга кивнула і, разом з донькою, почала готувати стіл до обіду. Калеб, тим часом, подивився, що було в казані. Його донька, вочевидь, збиралася приготувати картоплі з овочами. М'яса чоловік не побачив, та помітив, що на невеличкому столі, де вони готували, лежить пательня та кілька яєць. 

Задумливо гмикнувши, він підійшов до столу і, діставши з полиці кілька стебел духмяних трав, почав дрібно їх нарізати. Коли він закінчив, то картопля вже доварилася. Витягнувши товкачку, чоловік швидко почав товкти картоплю, перетворюючи її на ніжне пюре. Його доньці таке було складно робити — дівочих сил трохи не вистачало, тож товкмач їхня родина їла не так вже й часто. Втім, Калебу на брак сили не доводилося жалітися, тож картопля швидко перетворювалася на пасту. 

Коли жінки поставили останню тарілку — він вже готував велику яєчню на усіх. Хельга, побачивши, як швидко її чоловік усе взяв під контроль, не могла стримати посмішку. Лайла, що стояла поруч, також дивилася на батька. Їй було ніяково від того, що свою роботу вона виконала неякісно, але вона також раділа тому, як швидко батько вирішив проблему. 

Коли казан поставили на стіл — обід офіційно розпочався. Калеб дуже якісно зробив свою справу — товкмач був настільки ніжним, що його навіть жувати не потрібно було. Потрапивши на язик, картопляний крем наче розчинявся, заповнюючи простір смаком, який підкреслювала дрібно нарізана зелень. 

— До речі, — запитала Хельга, — а чому ти не встигла? 

— Ой, — понурила погляд дівчина. — Приходила Яшма...

— Яшма?! — обурилася трохи жінка. — Що вона не зрозуміла з моїх слів? 

— У сенсі? — здивувалася донька. 

— Я мала з нею коротку розмову зранку. Вона вибачалася, що увела Еміля, — знизала плечима Хельга. 

— А ти що? — запитав Калеб. 

— Послала її куди подалі! — відповіла жінка. — І добряче так натякнула, що вона може більше не вважати мене своєю подругою. Після такої витівки — як її можна називати "другом"? 

— Ой... — ще раз промовила Лайла. — Вона розповіла мені на прогулянці дещо...

Лайла коротко переказала історію про те, як пані Лів "розважалася" з Яшмою, коли останню тільки викупили з борделю. Ця новина здивувала батьків, що знали аристократку як найчемнішу жінку. Втім, це ще були квіточки. Бо коли Лайла розповіла про те, що Яшма бачила у лісі Айвіна та пані Лів, а також те, чим вони там займалися — ось ця вже новина була подібна до грому, що пролунав посеред чистого неба. 

Хельга ледь ложку не вронила, так і не поклавши її до рота. Після побаченого вчора, складно було звинувачувати Яшму у брехні — просто так вона не повернулася б до Еміля. У голові кожного були свої власні думки. Калеб не міг повірити в те, що знатна аристократка опустилася до розпусти, та ще й з простолюдином. Хельга переглядала власне ставлення як до Айвіна, так і до пані Лів. А Лайла... Лайла потроху поверталася до думки, що вона зможе бути з Айвіном, якщо той, звичайно, також обере її. Зрештою, вельможа йому точно не світить, а з Яшмою в них тепер навряд чи щось вийде. 

— Стривай, — раптом випалив Калеб. — "На прогулянці"? — перепитав чоловік і серце дівчини пропустило удар. — Ти залишила крамницю без нагляду?

Після цих слів вже і Хельга відклала роздуми про аристократку та хлопця. Звичайно, ця новина була шокуюча, та більшою небезпекою було саме те, що донька залишила крамницю без нагляду. Зараз, коли наближався ярмарок, кількість мандрівників, що йшли через село чи залишалися у ньому, збільшилася. І якщо своїм сусідам ще можна було довіряти: ті, якщо і зайдуть випадково у порожню хату — то точно нічого не візьмуть. А от довіряти незнайомцям — це була неприпустима розкіш. 

— Так... — винувато опустила погляд дівчина. 

— Як ти могла? — обурилася Хельга. — Я ж тобі вже скільки разів казала, що в нас тут крамниця — навіть у неробочі дні ми не маємо залишати хату без нагляду. А раптом буде проходити якийсь мандрівник? Він зайде, побачить, що господарів немає? Привласнить наш прибуток і помандрує кудись далі! А ми голодними будемо взимку сидіти! 

Жінка не кричала, але тон та голос в неї були такими, що Лайла, мимоволі, почала плакати. До того, що вона не приготувала обід, ще й додалася провина за те, що залишила крамницю без нагляду. Калеб, побачивши стан дівчинки, важко зітхнув і поклав свою міцну долоню на долоню дружини. Хельга, зупинивши повчання, подивилася на чоловіка.