Частина 7: Сімейні розбірки!

*Новий світ. День 9. Вечір*

Лайла втекла. Судячи з напряму, вона пішла в єдине місце, яке вона могла назвати безпечним — додому. Хельга, звичайно, хвилюючись за доньку, хотіла піти та втішити якось її. Та гнів, який вирував у її серці, вимагав перед цим розібратися з Якобом. 

Саме це вона і зробила. Повернувшись до святкового столу, жінка хотіла покликати старосту на приватну розмову. Хоч Хельга і хотіла набити йому пику, але робити це привселюдно не можна було — Якоб, зрештою, староста, а тому його потрібно поважати, принаймні на очах інших. 

Чоловіки про щось розмовляли й сміялися. Доки Хельга наблизилася до них, вони розважали себе розмовами про минуле, спільне майбутнє їхніх дітей, планами та ідеями. Коли дружина з'явилася на горизонті — Калеб першим помітив, що сталося щось погане. 

— Можна тебе? — ледь стримуючись, попросила Хельга, звернувшись до Якоба. 

— Так, звичайно! — посміхнувся чоловік, що ще навіть не здогадувався, свідком чого стала Хельга. 

Усміхаючись, він підвівся з-за столу й пішов за жінкою кудись убік. Калеб, розуміючи, що ця розмова не буде такою ласкавою, як йому хотілося б, також пішов за дружиною. Утрьох вони відійшли за хату Тіріона, де було темно, тихо і безлюдно — ідеальне місце, щоб поговорити по душах. 

Коли вони зайшли за кут — Хельгу наче підмінили. Різко розвернувшись, жінка вхопила Якоба за комір і притиснула його до стінки хати. Ще трохи, і вона, здавалося б, підняла його над землею — настільки вона була розлючена. 

Калеб, що стояв поруч, ледь не поперхнувся власною слиною. Він дуже рідко бачив дружину в такому настрої. Зазвичай Хельга була спокійна, наче левиця під сонцем, що добряче перед цим поїла. Проте зараз, чоловік навіть боявся втручатися, щоб випадково не стати наступною ціллю дружини. 

А Якоб... Старості важко було позаздрити. Тихо пискнувши, чоловік лише викотив очі, наче перед ним була не дружина Калеба, з донькою якої він хотів одружити свого сина, а ненажерливе чудовисько, яке й кісток голих не залишить від нього. 

— Хельго, ти чого? — ламаним голосом випалив Якоб.

— Я чого?! — перепитала жінка і легенько вдарила чоловіка об стінку. 

Вона, звичайно, гнівалася, але бити чи шкодити йому все ж таки не наважувалася. Жінка просто була неймовірно зла за те, що його син зробив з його донькою. А враховуючи відповідь Еміля — це все сталося лише тому, що Якоб вирішив за хлопця. 

— Краще розкажи, ти чого вирішив зробити весь цей цирк?! — промовила вона крізь зуби. 

— Люба, — обережно втрутився Калеб, поклавши свою велику міцну долоню на руку дружини. 

 І хоча Хельгу не можна було назвати худорлявою, але величезна долоня коханого була на її тендітній руці, наче лапа ведмедя на тонкій гілочці. Це трохи заспокоїло жінку, даючи їй змогу нормально зібратися з думками і чітко виказати свої претензії. 

— Який цирк, Хельго, ти про що? — блимав очима Якоб. 

Важко зітхнувши, Хельга відпустила старосту і той, трохи закашлявшись, перелякано дивився на жінку. 

— Ми з Лайлою пішли за яблуками... — спокійно почала жінка. Аби не бачити обличчя Якоба і не злитися в котрий раз — Хельга просто опустила голову. — І Еміль дійсно був там... Але, коли ми відкрили двері, перше, що ми побачили, як твій синочок з Яшмою... — жінці дуже хотілося дати собі волю і виказати усе, не підбираючи слів, але Хельга змогла втриматися. — Кохалися вони там, м'яко кажучи! — випалила вона. — М'яко — бо вони не спинилися, навіть коли побачили мою Лайлу! 

— Що?! — обурився Калеб. 

Ця новина дуже різко змінила його ставлення до Якоба. Чоловік спершу і не повірив у те, що почув. Якби це сказав хтось інший — він би навіть подумав, що то брехня. Але почувши це від дружини — сумнівів не могло бути у дійсності цього. 

Якоб же, почувши це, ще сильніше викотив очі. Здавалося, що якби його зараз хтось струснув — на землю б випало дві білі кулі. Він не міг повірити в те, що його син таке вчинив. Звичайно, він припускав, що подібне — цілком можливе. Яшма подобалася Емілю і той цього ніколи не заперечував. А сама дівчина —колишня повія, тому не дивно, що вона так легко піддалася звабі. Але щоб так — на весіллі інших, та ще й тоді, коли Якоб особисто просив сина побути вдома, якщо той вже не мав бажання йти на свято... Ні, в таке староста не міг повірити. 

— Ти жартуєш? — запитав він. 

Почувши це, в Хельзі наче щось вибухнуло. Піднявши очі, що були сповнені ненависті, жінка ледь не кинулася на чоловіка з кулаками — дякувати, що вчасно втрутився Калеб, який забрав дружину, м'яко обійнявши її. 

— Тихіше, люба моя, — пошепки промовив він, — тобі зараз треба бути з Лайлою, вона, напевно, знову уся в сльозах... Я розберуся тут і прийду до вас! 

Хельга лише мовчки кивнула і, погладивши міцну руку коханого, пішла в хату. Калеб же, в свою чергу, розвернувся до Якоба, даючи тому зрозуміти, що справу тепер той матиме саме з ним. Староста, дивлячись на велетня перед собою, лише мовчки проковтнув слизький клубок страху.