Частина 6: Бажання!

*Новий світ. День 9. Вечір.*

Айвін йшов за пані Лів. Вони вже майже піднялися до верхнього озера. Після важкого пояснення жінка не проронила ще жодного слова, тож юнак не знав, що йому слід було робити. 

Те, що вона описувала, було чимось недосяжним для розуму хлопця. У голові сплила стара приказка, яку він почув ще давно від когось: "Голодний ситому не товариш!" — так вона звучала. 

Айвін, що усе своє життя був нікому непотрібний, навіть власним батькам — не міг собі уявити таких розмов. Він би не зміг і говорити про чиєсь весілля так, наче це було чимось звичайним, рутинним. Пані Лів казала "нічого" — а юнак думав: "Як так можна, щоб щось таке гучне було чимось неособливим?!". 

Він міг уявити, що хтось в когось питає щось виключно через ввічливість — він і сам так робив, коли життя притискало його і він змушений був йти до когось по допомогу. Та парубок не міг уявити позицію жінки, коли вона, щодня прокидаючись, була оточена з усіх боків покоївками та прислугою. 

— І от тепер, коли мій брат — дуже шановна і впливова людина у цілому Королівстві, — раптом почала пані Лів. — Я потрапила в пастку — усі мене поважають, але ніхто не бачить в мені людину. 

Сумно зітхнувши, жінка подивилася на небо. Крізь невелику щілину між кронами дерев, вона бачила нічне небо, вкрите сотнями зірок. Такі далекі і холодні. Жінка ще раз зітхнула і повернулась до Айвіна. 

— Знаєте... — знизав плечима юнак, опустивши погляд. — Напевно, можу сказати, що розумію вас... 

— Навряд... — кинула вона. — Не ображайся, але я не думаю, що на тебе дивляться, як на свиноматку, єдина мета якої — народжувати наслідників, поки здоров'я дозволяє, або поки смерть не прийде під час пологів. Не думаю, що з тобою намагаються поговорити, аби тільки дізнатися та підступитися до впливового брата.

— Так, — відповів юнак. — На мене справді не дивляться, як на свиноматку, тут я згоден. Але на мене дивляться, як на огидного слимака, якого не чавлять лише тому, що мої рештки можуть забруднити взуття. Мої батьки були пияками, вони встигли стати кісткою в горлі усього села, тож майже кожен в рідному краю дивився на мене, як на гидоту, що не гідна уваги. 

Ці слова трохи підбадьорили жінку. Почувши, що хтось ще перебував у тяжкому становищі, почувши історію з життя парубка — аристократка зрозуміла, що її власні почуття нарешті хтось може розділити й зрозуміти. Айвін, тим часом, продовжував:

— Так, зі мною не розмовляють, щоб дістатися до впливового брата — це правда. В мене банально немає братів. Але зі мною і так ніхто не розмовляв, а коли все ж таки робили подібне — це було лише для того, щоб я розповів секрет риболовства, або показав грибні місця. Коли я відмовлявся, я різко переставав бути "юнаком" та "хлопцем". Після цього я був лише "приблудою", і то, якщо пощастить... 

Тепер пані Лів була впевнена — перед нею стоїть людина, що повністю її розуміє. Перша людина, що відчуває її біль та розділяє його. Не звичайний манекен зі шкіри та кісток, що лише киває та погоджується, а справжня, жива людина. І це розуміння пробудило небачену до цього заздрість. 

— Слухай... — лукаво усміхнулася жінка і, склавши пальці, зробила невеликий крок у бік хлопця. — А що в тебе з Яшмою?

— З Яшмою?! — розгубився хлопець, що не чекав на подібне питання. — А що в мене з нею... Усе добре.

— Ну... У вас вже щось є? Якісь стосунки, домовленості? Між вами було щось, якщо "по секрету"? — ще ширше посміхнулася вельможа і нахилилася до парубка. 

— Е-єм... Ще... ні... — обережно відповів Айвін, не розуміючи, що від нього бажає почути аристократка. 

— Чудово! — промовила Лів і зробила ще один крок, опинившись перед хлопцем впритул! 

Хлопець спробував зробити крок назад, але жінка різко посунулася лівіше. Айвін, все ще намагаючись розірвати відстань, раптом врізався спиною в широке дерево, що росло позаду. 

— Пані Лів, що ви робите? — запитав він, виставивши зігнуті в ліктях руки. 

Юнак намагався захиститися від жінки, що раптово змінила сум та відчай на азарт та дивну, майже тваринну, хижість. Але аристократка лише вхопила його долоні, міцно обплутавши його пальці між своїх. Захист перетворився на пастку. 

Дивлячись на парубка з-під лоба, вельможа зробила ще крок, і її м'які груди притиснулися до грудей Айвіна. Секунда — і вона, наче хижа вовчиця, кинулася вперед, вцепившись у губи парубка своїми власними губами. 

Це вже був не поцілунок! Усвідомлюючи те, що Айвін — перший, хто зміг її зрозуміти, пані Лів вже не хотіла поступатися нікому, а самого хлопця — зробити своїм. Розуміння цього розпалювало у жінці азарт, і вона вже не хотіла простої розмови — вельможа була готова з'їсти хлопця. Впитися своїми зубами у його м'яке тіло — усе, аби тільки він був якнайближче до неї. 

— Все, — випалила пошепки жінка. Цей поцілунок розворушив ті почуття, які вона так старанно душила в собі весь цей час. — Я вже не можу терпіти! 

Із цими словами, пані Лів, наче вправна продажна дівка, легко послабила вузол. Витончене вбрання трохи сповзло і Айвін побачив груди панянки. Юнак намагався чинити опір, та дике бажання жінки легко переборювало його.