Частина 31: Нічне озеро!

*Новий світ. День 3. Вечір*

"Нарешті!", — думала Яшма.

Уже настав вечір: Айвін не об'ївся, її ніхто не образив, озеро не пересохло, їжа була підготовлена, спеціальне вбрання також — усе складалося так, як потрібно було, і Яшма це розуміла. 

Дівчина настільки очікувала цей вечір, що якби зараз у трактир увійшла Лайла і знов запросила хлопця на обід — Яшма б покусала її, аби тільки не дати їй відволікти, забрати її Айвіна. 

Хлопець, в свою чергу, також розумів, що сьогодні в нього немає виправдання, щоб уникнути планів дівчини. Він пам'ятав слова Тіріона, він і сам бажав усе зробити по-людськи. Зрештою, він тільки третій день знає Яшму, а в цьому селі, як він встиг зрозуміти, панує правило: "Спаплюжив дівчину — береш її в дружини!". А брати абикого в союз, який закладається один раз і на усе життя — він не сильно бажав. 

— Йдемо? — запитала дівчина, підійшовши до хлопця. 

— На озеро? — запитав парубок, сам не розуміючи навіщо. 

— А в тебе є інші пропозиції? — посміхнулася Яшма. — Звичайно, куди ж ще?!

— Так, — зітхнув хлопець, розуміючи, які випробування його чекають. — Ходімо! 

— Супер! — зраділа вона. — Тоді йди, чекай мене ззовні! 

Вона, ледь не силою, виставила хлопця за двері трактиру. Стоячи там і дивлячись на безкрайнє нічне небо, юнак намагався підготуватися. Він бачив, наскільки вродливою була Яшма: фігура, обличчя, форми — ні до чого не причепитися. І парубок розумів, що якщо вона "міцно" за нього вчепиться, то вона, скоріш за все, доб'ється свого. 

Та хлопець вірив у чистоту власних намірів! Він вірив, що зможе переконати Яшму! Її загравання вже перейшли припустимі межі, тож було зрозуміло, чого вона бажає. Втім, сьогодні, як гадав хлопець, усе вирішиться остаточно. 

*По інший бік дверей трактиру*

Яшма стояла посеред своєї кімнати й дивилася у невеличке дзеркальце, яке було в неї. Дівчина хотіла виглядати на "усі двісті" — аби точно спокусити хлопця. Хоч в неї і було не так багато речей — в селі вона була однією з "перших красунь", але статком вона не відрізнялася. Гарну сукню чи спідницю знайти тут було важко — це не кам'яне велике місто, де були крамниці й кравці. 

Але декілька варіантів в неї було. І Яшма, як вона вважала, знайшла доволі непогані речі для образу. Коротка, світло-блакитна сукня, світло-червона блузка, що легко прикривала її плечі, легкі сандалі, а на голову — хустинка, яка дуже швидко знімається. 

Роздивляючись себе, дівчина шукала найдрібніші недоліки — вона мала виглядати ідеально, аби у хлопця не залишилося і шансу встояти перед її вродою та спокусою. Коли вона зрозуміла, що прикрашатися вже більше нікуди, вона, підхопивши кошик з їжею, вийшла з трактиру. 

— Ну, як я тобі? — запитала вона в юнака, що здивовано дивився на неї. 

Айвін лише мовчки кліпав очима, не знаючи, що відповісти. З одного боку — вона виглядала неймовірно. З іншого — робити їй компліменти було небезпечно. Юнак тримав у голові настанову "триматися здорових меж", а тому зайвий раз розбещувати її дівочий азарт — Айвін зовсім не бажав. 

— Мені подобається! — стримано відповів хлопець і, не даючи дівчині і шансу на відповідь, різко продовжив: — О, давай це мені, — вхопив він кошик. — Що ж ти тягар такий носиш?!

Беручи до рук плетінку, парубок побачив пляшку, що лежала всередині. На відміну від соку — ця рідина кольору стиглої вишні була у склі, яке хтось обмотав тонким канатиком, аби додати міцності та важливості вигляду посудині. 

Хлопець миттєво зрозумів, що то вино. Інколи його батьки пили подібне — із приємним запахом та на колір чудове, але це — така ж руйнівна та отруйна речовина, як і огидний первак баби Маді. Парубок миттєво вирішив для себе, що пити він не буде. Особливо з Яшмою, в якої, здавалося, вже моментами дах їхав від бажання. 

— Ходімо? — запитав хлопець, посміхнувшись Яшмі. 

"І більше ти нічого не скажеш про мій вигляд? — дивувалася подумки вона. — Я стільки чепурилася і прикрашалася, а ти тільки два слова сказав? Яких же ти... Гхм-м-м! — рикнула вона в душі. — Добре, байдуже. Потім йому все скажу! Зараз справа, потрібно, щоб він вже сьогодні від мене нікуди не втік!"

— Ходімо... — промовила дівчина.

Разом, під якусь легку й незмістовну бесіду, вони дійшли до краю села. Вже було доволі пізно, тож ніхто їх не бачив, ніхто їм не заважав! Саме на це Яшма і сподівалася. Вона бачила, що усе складалося ідеально, а тому, не бажаючи зволікати, дівчина випередила хлопця і, грайливо розвернувшись, поквапила його до озера. 

Нічний ліс виглядав лячно. Хоч його і було зовсім трохи між селом та озером, але Яшма все одно притискалася до хлопця, вдаючи страх та напругу. Та коли ліс скінчився...

Ні, озеро виглядало не гарно. Воно виглядало приголомшливо! Було враження, ніби там була і не вода зовсім, а якийсь чарівний омолоджувальний еліксир. Здавалося, що варто тільки зайти у воду, як час зупинить свій плин, а безмежна мить насолоди не закінчиться ніколи.